Чорні запорожці — один з найлегендарніших підрозділів Армії УНР. Кавалерійські атаки, блискавичні нальоти, розвідувальні операції та «забави» у ворожих тилах — це все про них. Під ноги їхніх коней лягали і червоні ганчірки більшовиків, і триколірні білогвардійські. Їхній командир Петро Дяченко став живою легендою української військової звитяги.
Тож зараз у ваших руках спомини одного з чорних запорожців — Валентина Сім’янцева, хлопця з Харківщини, який зі школи втік до брата на фронти Першої світової, а потім пішов до української армії. Безліч боїв, тиф, полон і втеча, але не до теплої батьківської хати на Слобожанщині, а через фронт до війська. І зрештою — він став бійцем славнозвісного полку та пройшов з ним увесь бойовий шлях.
Про автора:
Валентин Сім'янцев — військовий, скульптор та публіцист. В українській армії від 1918 року: служив за часів Центральної Ради, Української Держави та Директорії. В період Перших визвольних змагань — спочатку козак 2-ї чоти кінної сотні Богданівського пішого полку, бунчужний 3-ї сотні («Богданівської») полку Чорних запорожців. Учасник Першого зимового походу. Лицар Залізного хреста Армії УНР.