Альбер Камю: детальна біографія філософа абсурдизму та екзистенціалізму
8 серпня 2025 р.•
Альбер Камю (1913-1960) - один з найвизначніших французьких письменників та філософів ХХ століття, лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року. Його творчість присвячена дослідженню абсурду людського існування, проблемам свободи, бунту та моральної відповідальності. Камю створив унікальну філософію, яка поєднує екзистенціалізм з гуманізмом та закликає до життя з повним усвідомленням його абсурдності.
Ранні роки та алжирське дитинство
Альбер Камю народився 7 листопада 1913 року в містечку Мондові (нині Дреан) в Алжирі, який тоді був французькою колонією. Його батько Люсьєн Камю працював на винограднику, а мати Катрін Сінтес була іспанкою з Менорки. Батько загинув у Першій світовій війні, коли Альберу був лише рік.
Сім'я переїхала до Алжиру, де жила в бідному районі Белькур. Камю виховувався матір'ю, яка була глухонімою та працювала прибиральницею. Незважаючи на бідність, Альбер отримав освіту завдяки своєму вчителю Луї Жермену, який помітив його здібності та допоміг отримати стипендію для навчання в ліцеї.
Алжир залишив глибокий слід у творчості Камю. Середземноморське сонце, море, природа стали символами життя та щастя в його творах. Він часто згадував про своє алжирське дитинство як про період найбільшого щастя та гармонії з природою.
Навчання та формування світогляду
У 1930 році Камю вступив на філософський факультет Алжирського університету. Там він захопився філософією, особливо працями Фрідріха Ніцше, Артура Шопенгауера та Сьорен К'єркегора. Він також активно займався спортом, граючи у футбольній команді університету.
У 1930 році у Камю діагностували туберкульоз, що назавжди змінило його життя. Хвороба змусила його замислитися про смерть та сенс існування. Цей досвід став основою його філософії абсурду.
У 1936 році Камю захистив дипломну роботу на тему "Метафізичні та християнські ідеї в грецькій філософії", яка показувала його інтерес до античної філософії та проблеми сенсу життя.
Політична активність та журналістика
У 1935 році Камю вступив до Комуністичної партії Алжиру, але через два роки покинув її через розчарування в сталінізмі. Він працював журналістом у газеті "Алже репюблікен", де писав про соціальні проблеми колоніального Алжиру.
У 1940 році Камю переїхав до Парижа, де працював у газеті "Пари-суар". Після окупації Франції нацистами він повернувся до Алжиру, але в 1942 році знову приїхав до Парижа, де приєднався до руху Опору.
Під час війни Камю працював у підпільній газеті "Комба", де публікував статті проти нацизму. Цей період сформував його уявлення про моральну відповідальність інтелектуала та необхідність боротьби за свободу.
Філософія абсурду
Міф про Сізіфа (1942): Ця філософська праця стала основою філософії абсурду Камю. Він використовує грецький міф про Сізіфа, який був приречений котити камінь на гору, щоб проілюструвати абсурдність людського існування.
Камю стверджує, що абсурд виникає з конфлікту між людським бажанням знайти сенс життя та байдужістю всесвіту. Людина шукає раціональне пояснення світу, але світ не дає відповідей на її питання.
Однак Камю не закликає до відчаю чи самогубства. Навпаки, він вважає, що усвідомлення абсурду повинно призвести до повного прийняття життя. Сізіф повинен уявити себе щасливим, кочуючи свій камінь.
Три форми реакції на абсурд: Камю виділяє три способи реагування на абсурд: фізичне самогубство (відмова від життя), філософське самогубство (релігійна віра) та бунт (прийняття абсурду та продовження життя).
Літературна творчість
Чума (1947): Один з найвідоміших романів Камю, який оповідає про епідемію чуми в алжирському місті Оран. Роман є алегорією нацистської окупації та досліджує теми солідарності, моральної відповідальності та боротьби зі злом.
Посторонній (1942): Роман про Мерсо, чоловіка, який не може відчувати емоції та байдужий до соціальних норм. Мерсо вбиває араба на пляжі, але його засуджують не за вбивство, а за те, що він не плакав на похороні матері.
Падіння (1956): Останній завершений роман Камю, який оповідає про Жана-Батиста Кламанса, колишнього адвоката, який зізнається у своїх гріхах. Роман досліджує теми провини, покаяння та людської порочності.
Камю також писав п'єси ("Калігула", "Непорозуміння"), есеї та публіцистичні статті. Його творчість характеризується ясністю стилю, логічністю аргументації та глибоким гуманізмом.
Філософія бунту
У праці "Бунтуюча людина" (1951) Камю розвиває свою філософію, переходячи від абсурду до бунту. Він стверджує, що бунт - це природна реакція людини на несправедливість та гноблення.
Камю розрізняє метафізичний бунт (проти Бога та світового порядку) та історичний бунт (проти соціальної несправедливості). Він критикує революційний терор, вважаючи, що бунт повинен мати моральні межі.
Ключова ідея Камю полягає в тому, що бунт повинен бути творчим, а не руйнівним. Він закликає до солідарності та взаємодопомоги, а не до насильства та терору.
Камю критикував як фашизм, так і комунізм, вважаючи, що обидві ідеології призводять до тоталітаризму та порушення людської гідності.
Особисте життя та стосунки
У 1934 році Камю одружився з Сімон Іє, але шлюб розпався через її наркотичну залежність. У 1940 році він одружився з Франсін Фор, з якою мав двох дітей-близнюків Катрін та Жана.
У 1944 році Камю познайомився з актрисою Марією Казарес, з якою мав бурхливий роман. Їхні стосунки тривали кілька років і знайшли відображення в його творчості.
Камю був відомим донжуаном, мав численні романи, але завжди повертався до сім'ї. Його особисте життя було складним, що знайшло відображення в його філософії та творчості.
Політичні погляди та суперечки
Камю був прихильником демократії та прав людини. Він критикував колоніалізм та підтримував незалежність Алжиру, але виступав проти насильницьких методів боротьби.
У 1952 році Камю розірвав дружбу з Жан-Полем Сартром через політичні розбіжності. Сартр підтримував комунізм, тоді як Камю критикував його за порушення прав людини.
Камю завжди залишався незалежним мислителем, не примикаючи до жодної політичної партії чи ідеології. Він вважав, що інтелектуал повинен говорити правду, незалежно від політичної кон'юнктури.
Нобелівська премія та останні роки
У 1957 році Камю отримав Нобелівську премію з літератури "за великий внесок у літературу, який проливає світло на проблеми людської совісті в наш час". Він став другим наймолодшим лауреатом премії після Редьярда Кіплінга.
У промові при врученні премії Камю говорив про роль письменника в суспільстві та необхідність захисту прав людини. Він підкреслив важливість солідарності та взаємодопомоги між людьми.
4 січня 1960 року Камю загинув в автомобільній аварії біля міста Вільблевен. Його смерть стала шоком для світової культури. У його портфелі знайшли рукопис незавершеного роману "Перший чоловік".
Смерть Камю була особливо трагічною, оскільки він завжди говорив про абсурдність випадкової смерті. Його життя та творчість залишили глибокий слід у світовій культурі та філософії.
Спадщина та вплив
Камю залишився в історії як один з найвизначніших філософів та письменників ХХ століття. Його філософія абсурду та бунту продовжує впливати на сучасну думку.
Ключові ідеї Камю - про абсурдність існування, необхідність бунту, моральну відповідальність та солідарність - залишаються актуальними в сучасному світі.
Камю показав, що можна жити з повним усвідомленням абсурду існування, не впадаючи в відчай. Його філософія - це філософія життя, а не смерті.
Творчість Камю продовжує надихати нові покоління читачів та мислителів. Його ідеї про свободу, справедливість та людську гідність залишаються актуальними в сучасному світі.