«Божественна комедія»: дев'ять кіл Пекла

Пекло - це гігантська воронка під Єрусалимом, що звужується до центру Землі, де замерз Люцифер. Чим глибше коло, тим важчий гріх. Так Данте поєднує середньовічну теологію з аристотелівською етикою: неконтрольовані пристрасті зверху, зрада - в самому дні.

Перед входом стоять «байдужі» душі, які в житті не ставали ні на сторону добра, ні на сторону зла. Це перший попереджувальний знак: безвідповідальність теж карається.

У кожному колі - свій тип грішників і віддзеркалене покарання. Зручно подавати структуру блоками.

• Лімб: нехрещені праведники й великі язичники томляться без Божого світла.
• Пристрасті (2-5 кола): прелюбодії, ненажери, скнари й гнівні мучаться бурями, крижаним дощем, безглуздим штовханням каменів та брудним болотом.
• Єретики та насильники (6-7 кола): заперечники віри лежать у розпечених гробах, а вбивці, самогубці й богохульники страждають у крові, деревах і вогняних дощах.
• Обманщики (8 коло): десять ровів із власними вироками - від святокупців до фальшивомонетників.
• Зрадники (9 коло): крижані озера Коциту для тих, хто зрадив родину, батьківщину, друзів і благодійників.

Для Данте зрада руйнує саму тканину довіри, на якій тримається суспільство. Саме тому Люцифер гризе Іуду, Брута і Кассія - символічних винуватців падіння духовного і світського порядку.

Ця ідея працює як моральне застереження: навіть блискучий розум чи геройство нічого не варті, якщо людина нищить довіру, демонструючи найвищу форму морального падіння.