«Дон Кіхот»: образ Санчо Панси

Санчо - селянин із Ламанчі, одружений чоловік і батько, який погоджується супроводжувати Дон Кіхота заради обіцяного острова. У перших розділах він мислить категоріями хліба, вина та добрих новин для дружини Тереси.

Простота походження не робить героя наївним: він швидко оцінює вигоду, торгується за частку трофеїв і краще за пана орієнтується у повсякденних людях.

• Практичність: у небезпечних ситуаціях Санчо діє інстинктивно, рятуючи себе та пана.
• Гумор: його прислів'я і жарти нейтралізують пафос Дон Кіхота.
• Лояльність: попри нарікання, він повертається до рицаря після кожної невдачі.
• Пластичність: герой здатен навчатися, переймаючи шляхетні ідеї та проявляючи милосердя як «губернатор» Барраторії.

Санчо - посередник між світом фантазії та реальності. Він попереджає про небезпеку, перекладає пихату мову пана для селян, доглядає рани. Коли Дон Кіхот вигадує чаклунів, Санчо нагадує про податки, худобу й буденні турботи, тим самим підкреслюючи комічний контраст.

Разом з тим саме Санчо інколи підживлює ілюзії рицаря, наприклад, «розпізнаючи» Дульсінею в селянці, щоб не засмучувати друга.

• «Коли пан задурів, то й слуга розуму не набере» - самоіронія героя.
• «Черево не любить довгих походів» - нагадування про потребу в конкретних речах.
• «Свобода, Дон Кіхоте, міру теж любить» - власна поправка до лицарської пристрасті.
• «З того, хто мало спить і багато думає, виходять чудеса та біди» - оцінка характеру пана, висловлена з любов'ю.