«Думка» Тараса Шевченка: аналіз вірша
22 серпня 2025 р.•
Вірш «Думка» Тараса Шевченка, написаний у 1838 році, є одним з найвідоміших ліричних творів поета, який передає глибоку тугу за рідним краєм та розкриває тему самотності на чужині.
Паспорт твору
Автор: Тарас Шевченко
Рік написання: 1838
Жанр: вірш
Тема: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі.
Ідея: співчуття козакові, який повсякчас сумує за милою країною («думав доля зустрінеться, а спіткалося горе»).
Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім.
Настрій вірша: сумний, тужливий
Образна система
Образи у вірші: журавлі, синє море, чужі люде. Також автор згадує образи: доля, думка, батько, ненька, молода дівчина, чужина, горе, шляхи биті, терни.
Образ журавлів Шевченко увів, щоб нагадати, що не можна забувати рідний край, адже вони завжди повертаються до рідного краю.
Художні засоби
Епітети: «синє море», «серце козацьке», неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті
Метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе», «шляхи биті заросли тернами»
Риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?»
Окличне речення: Тяжко з ними жити!
Фразеологізми: піти світ за очі; биті шляхи
Історія написання
Вірш датується 1838 роком орієнтовно на основі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ'яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник»
Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка».
У вірші «Думка» передана туга за рідним краєм, засторога від покидання рідної домівки, співчуття козакові, який не зустрів свого щастя. Козак опинився на чужині, бо поїхав шукати кращу долю.
Повний текст вірша
Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде, —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці, —
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться, —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
«Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде, —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити».
Сидить козак на тім боці, —
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться, —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Літературна характеристика
«Думка» — ліричний вірш, написаний віршованою мовою, невеликого розміру, не має сюжету, явних подій, яскравих героїв. У ньому розкриті емоційні переживання: передана туга за рідним краєм, засторога від покидання рідної домівки, співчуття козакові, який не зустрів свого щастя.
Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по світу і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».