«Фауст»: історія створення трагедії Гете
17 вересня 2025 р.•
Трагедія «Фауст» — плід багаторічної праці Йоганна Вольфганга Гете. Над цим твором письменник працював понад 60 років, від юності до старості, вклавши в нього весь свій життєвий досвід і філософські роздуми.
Початок роботи над твором
Гете вперше звернувся до фаустівської теми в 1774 році, коли йому було лише 25 років. Тоді з'явився так званий «Прафауст» — ранній варіант майбутньої трагедії.
Молодого Гете приваблювала в легенді про Фауста тема бунту проти обмежень, прагнення до пізнання, конфлікт особистості із суспільством.
Перші сцени були написані під впливом руху «Буря і натиск» — німецького літературного напряму, що проповідував культ почуттів і природності.
Джерела та натхнення
Основним джерелом стала німецька народна книга XVI століття «Історія доктора Фауста», яка розповідала про вченого, що продав душу дияволу.
Гете також використав п'єсу Кристофера Марло «Трагічна історія доктора Фауста» та народні вистави про Фауста, які він бачив у дитинстві.
Важливим джерелом натхнення стала Біблія, зокрема Книга Йова, яка лягла в основу «Прологу на небі».
Філософські ідеї Спінози, Канта, власні наукові дослідження Гете також вплинули на формування образу головного героя.
Тривалий процес створення
Робота над «Фаустом» тривала з перервами протягом усього творчого життя Гете. Письменник неодноразово відкладав твір, повертаючись до нього в різні періоди.
У 1790 році Гете опублікував «Фауст. Фрагмент», який містив основні сцени першої частини. Це був проміжний варіант твору.
Повна перша частина була завершена і опублікована в 1808 році, коли автору виповнилося 59 років.
Друга частина писалася з 1825 року і була завершена лише в 1831 році, за рік до смерті Гете. Автор заповів опублікувати її лише після своєї смерті.
Еволюція творчого задуму
Спочатку Гете планував написати просту трагедію про вченого, який продав душу дияволу. Поступово задум ускладнювався і поглиблювався.
У зрілому віці письменник переосмислив фаустівську тему як філософську проблему пізнання та самовдосконалення людини.
Якщо в ранніх варіантах акцент робився на особистій драмі Фауста, то в остаточній версії герой стає символом всього людства.
Друга частина кардинально відрізняється від першої: вона більш символічна, філософська, насичена алегоріями та міфологічними образами.
Біографічні мотиви
У образі Фауста Гете втілив власні життєві пошуки: прагнення до пізнання, любов до науки, захоплення мистецтвом, громадську діяльність.
Кохання Фауста до Маргарити відображає юнацькі захоплення самого Гете, його переживання через нещасливе кохання.
Наукові інтереси Фауста (алхімія, астрологія, медицина) перекликаються з різнобічними захопленнями Гете — природознавця, ботаніка, анатома.
Діяльність Фауста в другій частині (осушення моря, створення нової землі) відображає практичну діяльність Гете як міністра Веймарського герцогства.
Вплив епохи на створення твору
Епоха Просвітництва вплинула на трактування образу Фауста як шукача істини, який використовує розум для пізнання світу.
Романтизм приніс у твір мотиви таємничого, фантастичного, емоційного. Фауст стає не лише мислителем, але й людиною пристрастей.
Французька революція та Наполеонівські війни позначилися на другій частині, де порушуються проблеми влади, війни, соціальних перетворень.
Німецька класична філософія (Кант, Фіхте, Шеллінг) вплинула на філософську проблематику твору.
Особливості творчого процесу
Гете працював над «Фаустом» не систематично, а поривами натхнення. Іноді він не торкався рукопису роками.
Письменник неодноразово переробляв написане, змінював концепцію, додавав нові сцени. Це відображає еволюцію його світогляду.
Остання частина твору писалася в таємниці. Гете не показував її нікому, вважаючи занадто сміливою для сучасників.
Завершення «Фауста» стало для Гете підсумком усього життя — він вклав у твір свої найглибші думки про людину і світ.