«Гамалія» Шевченка: аналіз поеми
29 липня 2024 р.•
Поема Тараса Шевченка «Гамалія» є історичним твором, що зображує успішний морський похід запорозьких козаків до Туреччини заради порятунку братів-християн. Написана у персоніфіковано-алегоричній формі, вона прославляє військову доблесть та вправність запорозьких козаків. Аналіз цієї поеми допомагає зрозуміти її тему, ідею, сюжет та художні особливості.
«Гамалія» Шевченко аналіз
Гамалія — історична поема відомого українського поета і філософа Тараса Григоровича Шевченка.
Тема «Гамалія»: зображення успішного морського походу запорозьких козаків до Туреччини заради порятунку братів-християн. Показ у персоніфіковано-алегоричній формі військової доблесті, вправності запорозьких козаків.
Ідея «Гамалія»: уславлення сили, мужності козаків-патріотів, для яких неволя, полон — це ганьба, а також згуртованості козацької громади.
«Гамалія» художні засоби
• Повтори: повій, повій; заграй, заграй
• Порівняння: неначе скажений
• Звертання: «Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?; Чого вони ждуть?
• Епітети: синеньке море, козацькую, широкий, завзятих, чубатих, ледачий
Віршовий розмір «Гамалія»
Отак у Скутарі козаки співали,
Співали, сердеги, а сльози лились,
Лилися козацькі, тугу домовляли.
Чотиристопний амфібрахій
Співали, сердеги, а сльози лились,
Лилися козацькі, тугу домовляли.
Чотиристопний амфібрахій
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливе літає,
Ніхто на світі не втече;
Чотиристопний ямб
Козацтво сміливе літає,
Ніхто на світі не втече;
Чотиристопний ямб
«Гамалія» сюжет
В основі сюжету поеми — морський похід отамана Гамалії з козаками в Стамбул для визволення з неволі своїх побратимів. Але в цьому творі увага автора зосереджена не тільки на лицарських рисах запорожців.
Одночасно з оспівуванням мужності і сміливості козаків, їхньої великої відваги і глибокого почуття обов'язку, поет наголошує на почутті великої любові до рідного краю козаків до України-неньки, заради якої вони і здійснювали свої незабутні подвиги, поза межами якої не уявляли свого життя.
Тому й плачуть полонені козаки в Скутарі, плачуть так, що аж Босфор «затрясся, бо зроду не чув козацького плачу». Плачуть від туги за Батьківщиною, звертаються до рідного моря і вітру, до Великого Лугу, а найбільше — до Бога, просять його, аби не дав їм загинути на чужині.