Образ кобзаря Волоха у поемі «Гайдамаки»
25 липня 2024 р.•
В епічному полотні поеми «Гайдамаки» Тарас Шевченко вводить традиційний для романтичної літератури образ народного співця — кобзаря Волоха. Він не просто мандрівний музикант, а важлива фігура, що уособлює голос народу, його душу та історичну пам'ять.
Роль кобзаря у гайдамацькому таборі
Кобзар Волох є душею гайдамацького товариства. У хвилини відпочинку він завжди опиняється в центрі уваги, розважаючи повстанців піснями. Його репертуар звеличує звитяжну боротьбу проти гнобителів та уславлює ватажків. Навіть у походах він невідступно слідує за військом, надихаючи їх на бій.
Шевченко, посилаючись на свідчення свого діда, підкреслює історичну правдивість цього образу. Участь кобзарів у гайдамацькому русі підтверджується й історичними документами, зокрема «Кодненською книгою», де серед страчених повстанців значаться імена трьох кобзарів.
Цитатна характеристика
Про талановитість кобзаря говорить один із старшин: «А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу».
Сам Волох скромно каже про своє походження: «Та я й не волох: так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що».
Його безкорисливість і відданість мистецтву проявляються у словах: «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а охрипну — чарочку-другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову».