Переказ твору «Хлопчик-фігурка, який задоволений собою» І. Калинець

Пізньої осені Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотілих вікнах вона намалювала фігурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик-Фігурка. Коли Ганнуся виходила, то почула, що її кличе Хлопчик-Фіґурка (Ха-еФ). Вона здивувалася та все ж посадила Ха-еФа у ранець, в альбом для малювання.

Увечері дівчинка відкрила альбом і попросила Ха-еФа зійти з його сторінки, бо за такий малюнок могла отримати від вчителя двійку. Ха-еФ любив альбоми і попросив дівчинку розмалювати його кольоровими олівцями.

На жаль Ганнуся забула про Ха-еФа і в школі учитель малювання був здивований, побачивши такий дитячий малюнок в її альбомі. Біля нього він поставив знак питання. Ганнуся пояснила, що просто бавилася, та й в реальну історію б вчитель не повірив.

Ха-еФ запишався і подумав, що той знак питання додає йому таємничості. Він попросив дозволу у Ганнусі написати свою загадкову історію. Від дівчинки він отримав зошит, ручку та почерк.

Вранці, на уроці української мови Ганнуся побачила, що в її зошиті кілька сторінок були списані — на них була викладена автобіографія Ха-еФа.

Ха-еФ писав, що родом з далекої планети Хвіґурія, де мешкають хвігурки на скляних стінах. Ця планета була схожа на лабіринт. З часом жителів стало дуже багато, планета була перенаселена. Їх володар Хвіґурій Десятий зібрав Велику Раду Хвіґурії, де вирішувалася, чи стирати зайвих жителів зі стін чи відправити на інші планети, наприклад, на Землю.

Кілька тисяч добровольців-хвігурян, у тому числі й Ха-еФ, подалися в космічні мандри. Перед відїздом Ха-еФ кілька місяців прощався зі своїми рідними, бо вони були розкидані по всій планеті. Згодом Ха-еФ потрапив на Землю, а Ганнуся, намалювавши чоловічка на склі, відновила його подобу.

Учительці твір сподобався, а Ганнуся так і зізналася, що писала його не вона. Вона прочитала його всьому класу, хлопчаки навіть почали називати Ганнусю письменницею.

Вдома учні мали написати оповідання на вільну тему. Однокласниця Соломійка попросила у Ганнусі її Ха-еФа для натхнення.

Наступного дня в зошиті Соломійки було написане оповідання «Мій другий життєпис». Це була історія про те, що Хлопчик-Фіґурка був намальований на стіні в печері, де люди ховалися від нападів татар. Малий Івасик водив по фігурці пальцем, і до нього перейшла мудрість жерців-волхвів.

Він виріс розумною і богобоязливою людиною. Він жив довго в монастирі й писав мудрі книги, навіть сам вирізав рисунки на дошках. Це були дереворити, що ними, покритими фарбою, відтискалися ілюстрації у книгах. І підписувався він під ними як Іоан Печерський.

Ха-еФа з печери підхопив хлопчик, який прийшов туди на екскурсію. Той хлопець їхав додому на львівському трамваї і намалював Ха-еФа на вікні. Хлопчик-хвігурка мандрував містом, поки не потрапив на альбомний аркуш школярки.

Учителька поставила Соломійці за цей твір «гарно» із знаком оклику.

На перерві Соломійка та Ганнуся, які так і не зізналися, що писали оповідання не вони, поклали малюнок з Ха-еФом Богданкові в ранець.

Хлопці посперечалися, хто краще грає на комп'ютері. Ха-еФ перемістився на екран, де його фігурку на асфальті малювала дівчинка, а Богданко мав її стирати. Хлопці почали грати, Ха-еФ все ж програв, тому мав написати оповідання.

Так у Богданковому зошиті з'явився «Мій третій життєпис». У ньому розповідалося про те, що Хлопчик-Фіґурка жив у пам'яті комп'ютера і боявся, що його може з'їсти вірус. Тоді хлопчик Богданко попросив татка, щоб той надрукував Хлопчика-Фігурку на папері. Він обвів його кольоровими олівцями, і відтоді Ха-еФ мандрує по світу.

Учителька не повірила, що оповідання написав Богданко. Хлопчик зізнався, що автором є Ха-еФ. Ганнуся й Соломійка підтвердили його слова.

Довелося усім повірити в існування Ха-еФа, що пише свої життєписи. До того ж через «хв» замість «ф». Хіба це не доказ? Врешті Ха-еФ пообіцяв кожному учневі написати свою біографію.

«Тільки істота, що задоволена собою, може це зробити», запевнив він на цілий клас.

Письменник майстерно переносить читача в яскравий світ дитячої фантазії, де намальований герой не тільки оживає і спілкується з творцем, а постійно розширює коло друзів, допомагає їм. У цьому Ха-еФ бачить свою життєву місію, і, виконуючи її, задоволений собою.