«Хлопчик у Христа на ялинці» Достоєвського: аналіз
29 жовтня 2025 р.•
«Хлопчик у Христа на ялинці» – зворушливе різдвяне оповідання Федора Достоєвського, написане 1876 року. Це трагічна історія про маленького бездомного хлопчика, який замерзає на вулицях Петербурга в різдвяну ніч, мріючи про тепло, їжу та дитяче щастя.
Сюжет оповідання
Основу сюжету склав образ маленького жебрака-хлопчика (шести років або молодше), зачарованого видом новорічної ялинки за вікном багатого будинку.
Там багато світла, багато іграшок, багато смачної їжі, багато ошатних і чистих дітей танцюють і веселяться під звуки музики.
А він змушений замерзати на людних петербурзьких вулицях, голодний, кинутий напризволяще своїми бідолашними батьками.
Хлопчик давно не їв досита і не бачив нічого, крім пияцтва, злиднів, грубості, розпусти і байдужості петербурзьких нетрів.
На якийсь момент мрії хлопчика про щасливе дитинство збуваються. Він виявляється на новорічному святі серед таких же, як і він, дітей, захоплений туди невідомим тихим голосом.
Христова ялинка
Хлопчик потрапляє на «Христову ялинку» – місце, де зібралися діти, які померли у злиднях:
«О, яке світло! О, яка ялинка! Та й не ялинка це, він і не бачив ще таких дерев! Де це він тепер: все блищить, все сяє і кругом все лялечки, – але ні, це все хлопчики і дівчатка, тільки такі світлі, всі вони кружляють біля нього, літають, всі вони цілують його.»
«Мама! Мамо! Ах, як добре тут, мамо!» – кричить їй хлопчик, бачачи свою маму, яка сміється на нього радісно.
«Хто ви, хлопчики? Хто ви, дівчатка?» – запитує він, сміючись.
«Це «Христова ялинка», – відповідають вони йому. – У Христа завжди в цей день ялинка для маленьких діточок, у яких там немає своєї ялинки…»
Він дізнається, що хлопчики і дівчатка тут всі такі ж, як він:
- Одні замерзли ще в своїх корзинах, в яких їх підкинули на сходи до дверей петербурзьких чиновників
- Інші задохнулися у чухонок від виховного будинку
- Треті померли у висохлих грудей своїх матерів під час самарського голоду
- Четверті задихнулися в вагонах третього класу від смороду
«І всі-то вони тепер тут, всі вони тепер як ангели, всі у Христа, і він сам серед них, і простягає до них руки, і благословляє їх і їх грішних матерів…»
Трагічний фінал
Видіння закінчується. Реальність жорстока:
«А внизу на ранок двірники знайшли маленький трупик замерзлого за дровами хлопчика; розшукали і його маму… Та померла ще раніше його; обидва побачилися у господа бога в небі.»
Достоєвський завершує оповідання філософською рефлексією:
«І навіщо ж я склав таку історію, так не йде в звичайний розумний щоденник, та ще письменника? А ще обіцяв розповіді переважно про події дійсні!»
«Але ось в тому-то і справа, мені все здається і ввижається, що все це могло статися дійсно.»
Тема і проблематика
Основна тема: Дитяча безпритульність, соціальна несправедливість, байдужість суспільства.
Достоєвський показує страшний контраст між багатством і злиднями, між щастям одних дітей і трагедією інших.
В одних будинках – ялинки, подарунки, веселощі. В інших – холод, голод, смерть.
Проблематика:
- Соціальна нерівність
- Байдужість «пристойного» суспільства до страждань бідних
- Доля безпритульних дітей у великому місті
- Релігійна утіха як єдина надія знедолених
Символіка і художні особливості
Ялинка – символ дитячого щастя, недосяжного для бідних дітей у реальному житті.
Христова ялинка – символ царства небесного, де всі діти рівні, де немає злиднів і страждань.
Холод, мороз – символ жорстокості світу, байдужості суспільства.
Світло – символ надії, божественного милосердя.
Достоєвський використовує прийом подвійної реальності: реальний світ (страждання і смерть) і світ видіння (щастя і спокій).
Оповідання має різдвяний характер – воно нагадує про те, що свято Різдва має нести милосердя, співчуття, турботу про знедолених.
Ідея твору
Головна ідея: Суспільство, яке дозволяє дітям помирати на вулицях від холоду і голоду, є хворим, несправедливим, позбавленим християнського милосердя.
Достоєвський не просто розповідає сумну історію – він звинувачує. Звинувачує байдужих багатіїв, які святкують Різдво, не помічаючи чужого горя.
Водночас письменник дає релігійну втіху: діти, які страждали на землі, знаходять спокій у Христа.
Але ця втіха не скасовує головного питання: «Чому це діяється? Чому люди дозволяють такому статися?»
Оповідання закінчується без відповіді, залишаючи читача з відчуттям провини і бажанням щось змінити.
Коментарі