Вірш «Ходімте в сад...» Миколи Вінграновського: текст та аналіз

31 жовтня 2025 р.•

Микола Вінграновський — один із найтонших лір��ків української поезії ХХ століття, майстер створення незвичайних метафор та образів. Його вірш «Ходімте в сад...» вражає своєю образністю та філософською глибиною, перетворюючи звичайний опис саду на розповідь про людську душу та її зв'язок із природою.

Текст вірша «Ходімте в сад...»

Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,
Що настромились, падаючи мовчки.
Затисла груша в жовтих кулачках
Смачного сонця лагідні жовточки.

У полі спить зоря під колоском
І сонно слуха думу колоскову,
І сонна тиша сонним язиком
Шепоче саду сиву колискову.

То кажани. То кажанячий ряд
Заплутався у сонному волоссі ночі...
Ходімте в сад. Я покажу вам сад.
Його сумління покажу вам очі.

Літературний паспорт вірша

Автор: Микола Степанович Вінграновський (1936-2004)

Рід літератури: лірика

Жанр: вірш

Вид лірики: пейзажна

Тема: зображення саду як живого організму, розповідь про єдність природи та людської душі

Ідея: природа жива, як людина — красива, корисна, і людині треба навчитися жити в гармонії з нею

Основна думка: сад у вірші — це не просто місце, а символ людської душі, неповторної та виняткової; це сад-дім, де живе родина-народ, де всім затишно й цікаво

Художні засоби та образність вірша

Вінграновський створює неймовірно багату образну систему, де кожна деталь природи оживає та набуває людських рис. Це досягається через майстерне використання художніх засобів.

Епітети:

згорблений чумацький небопад — зоряне небо порівнюється з дорогою
пахучі очі квітів — квіти наділяються здатністю дивитися
жовті кулачки груші — плоди оживають
лагідні жовточки сонця — промені стають ніжними
сива колискова — звуки ночі
сонне волосся ночі — темрява набуває тілесності
сонний язик тиші — мовчання промовляє

Метафори — серце вірша:

«на колінах яблуні спить вітер» — вітер відпочиває між гілок, наче дитина на колінах матері
«спить зоря під колоском» — зірка ховається за колоском, наче під ковдрою
«сонна тиша шепоче саду колискову» — тиша стає голосом, що заспокоює
«смачного сонця жовточки» — сонячне проміння порівнюється з їжею
«сумління саду» і «його очі» — найголовніша метафора, яка надає саду людських якостей

Персоніфікація: Вінграновський наділяє елементи природи людськими якостями — вони сплять, слухають, шепочуть, мають очі та сумління. Це створює враження, що сад — живий організм зі власною душею.

Композиція та настрій вірша

Вірш має кільцеву композицію: починається і завершується запрошенням «Ходімте в сад». Але між першим і останнім запрошенням відбувається важлива трансформація.

Перша строфа відкриває денний сад, освітлений «чумацьким небопадом» — зорями. Це час спокою, коли «на колінах яблуні спить вітер».

Друга строфа показує плоди — сливи, що «настромились, падаючи мовчки», та грушу з її «жовточками сонця». Тут відчувається щедрість природи, її дарунки людині.

Третя строфа переносить нас у поле, де панує сонна атмосфера — зоря «слуха думу колоскову», а тиша «шепоче колискову». Це найспокійніша частина вірша, сповнена умиротворення.

Четверта строфа вводить нічний образ — кажани, заплутані «у сонному волоссі ночі». І тут з'являється ключова фраза: «Його сумління покажу вам очі».

Ця остання фраза змінює все сприйняття вірша. Виявляється, поет запрошував нас не просто подивитися на красу природи, а побачити душу саду, його внутрішню сутність. Сад у Вінграновського — це метафора людської душі, чистої, щирої, що живе в гармонії з навколишнім світом.

Філософський зміст вірша

«Ходімте в сад...» — це не просто пейзажна лірика. Це філософське роздуми про взаємозв'язок людини і природи, про те, що природа має власну душу, сумління, здатність відчувати.

Сад як символ дому: Вінграновський створює образ саду-дому, де живе родина-народ, де всім затишно й цікаво. Це місце не просто фізичного комфорту, а духовного притулку.

Природа як вчитель: Поет закликає нас навчитися жити в гармонії з природою. Не панувати над нею, не використовувати, а саме жити разом, розуміючи її мову, відчуваючи її настрої.

Сумління природи: Найглибший образ вірша — сумління саду. Природа в Вінграновського не бездушна декорація, а жива істота з власною етикою, власним розумінням добра і зла. Її «очі» — це погляд, що бачить усе, оцінює, але не засуджує, а лише спостерігає.

Цей вірш нагадує нам: якщо ми навчимося дивитися на природу не як на ресурс, а як на живу істоту з власною душею, наше життя стане багатшим, глибшим, осмисленішим.

Мовні особливості вірша

Вінграновський створює особливу поетичну мову, де кожне слово несе подвійне навантаження — буквальне і метафоричне.

Повтори: Слово «сонний» повторюється тричі в третій строфі, створюючи ефект заколисування, навіювання спокою.

Алітерація: «сонно слуха... сонний... сонна» — повтор звуку [с] імітує шепіт, тихий шелест.

Неологізми образу: «чумацький небопад», «пахучі очі», «смачні жовточки сонця» — ці словосполучення зустрічаються лише у Вінграновського, це його унікальний поетичний почерк.

Звертання: «Ходімте» — поет звертається до читача безпосередньо, запрошуючи стати свідком чуда, учасником відкриття.

Значення вірша «Ходімте в сад...» у творчості Вінграновського

Цей вірш — яскравий зразок індивідуального стилю Миколи Вінграновського, поета-новатора, який створював незвичайні образи та метафори. Його поезія завжди балансувала між реальністю та фантазією, між простим описом і філософським узагальненням.

«Ходімте в сад...» демонструє головні риси творчості Вінграновського:

Глибокий зв'язок із природою рідного краю
Уміння бачити незвичайне в звичайному
Філософське осмислення людського буття
Унікальна метафорична мова
Музикальність вірша, його мелодійність

Читаючи цей вірш, ми не просто насолоджуємося красою української природи — ми відкриваємо для себе нові грані сприйняття світу, вчимося бачити душу в кожній травинці, розуміти мову тиші, відчувати сумління землі.