Імануїл Кант: детальна біографія філософа свободи та розуму
8 серпня 2025 р.•
Імануїл Кант (1724-1804) - один з найвпливовіших філософів в історії людства, який здійснив революцію у філософії, порівняну з коперніканським переворотом у астрономії. Його критична філософія заклала основи сучасної теорії пізнання, етики та політичної філософії.
Ранні роки та освіта
Імануїл Кант народився 22 квітня 1724 року в Кенігсберзі (нині Калінінград) в родині ремісника-шорника. Його батьки були пієтистами - прихильниками протестантського руху, який наголошував на особистій відносині з Богом та моральній строгості. Це значно вплинуло на формування етичних поглядів філософа.
У 1740 році Кант вступив до Кенігсберзького університету, де вивчав філософію, математику та теологію. Під впливом вчителя Мартіна Кнутцена він захопився філософією Лейбніца та Вольфа, а також природознавством.
Після закінчення університету Кант працював домашнім учителем у заможних родинах, що дозволило йому познайомитися з вищим суспільством та розширити світогляд. У 1755 році він захистив дисертацію та отримав право викладати в університеті.
Докритичний період
До 1770-х років Кант працював у рамках лейбніц-вольфівської філософії. У цей період він написав кілька важливих праць з природознавства, включаючи "Загальну природну історію та теорію неба" (1755), де висунув гіпотезу про походження Сонячної системи.
Ключовим моментом стало знайомство з філософією Девіда Юма, який, за словами самого Канта, "розбудив його від догматичного сну". Юм показав, що причинно-наслідкові зв'язки не можуть бути обґрунтовані раціонально, що підірвало основи традиційної метафізики.
У 1770 році Кант зайняв кафедру логіки та метафізики в Кенігсберзькому університеті. Це був поворотний момент, коли він почав розробляти власну критичну філософію.
Коперніканська революція у філософії
Кант здійснив революцію у філософії, змінивши парадигму пізнання. Традиційно вважалося, що наші знання повинні відповідати об'єктам. Кант же стверджував, що об'єкти повинні відповідати нашим формам пізнання.
Ця революція означала, що об'єктивність не існує незалежно від нашої свідомості. Простір, час та категорії розуму - це не властивості речей самих по собі, а форми нашого сприйняття та мислення, які структурують наш досвід.
Кант розрізняв феномени (те, що нам являється) та ноумени (речі сами по собі). Про ноумени ми не можемо нічого знати, оскільки вони не даються нам у досвіді. Це обмеження пізнання, але водночас захист від метафізичних ілюзій.
Три критики
Критика чистого розуму (1781): Перша і найважливіша з трьох критик, де Кант досліджує умови можливості теоретичного пізнання. Він показує, що математика та природознавство можливі завдяки априорним формам чуттєвості (простір і час) та категоріям розуму.
Критика практичного розуму (1788): Тут Кант переходить від теорії пізнання до етики. Він показує, що свобода, безсмерття душі та існування Бога - це постулати практичного розуму, необхідні для моральної дії.
Критика сили судження (1790): У цій праці Кант досліджує естетичне судження та телеологію. Він показує, що прекрасне та возвишене мають свої особливі принципи, які не зводяться ні до теоретичного, ні до практичного розуму.
Етична філософія
Кант створив деонтологічну етику, яка базується на понятті обов'язку, а не наслідків дії. Категоричний імператив - це основна формула морального закону: "Дій так, щоб максима твоєї волі могла бути загальним законом".
Кант розрізняв гіпотетичні імперативи (які вказують засоби для досягнення цілей) та категоричний імператив (який вимагає дії заради самої дії). Моральна цінність дії полягає не в її наслідках, а в намірі, який керує дією.
Кант стверджував, що людина є цінністю сама по собі, а не засобом для досягнення цілей. Це принцип, який захищає людську гідність та свободу від будь-яких форм маніпуляції.
Політична філософія
У праці "До вічного миру" (1795) Кант розробив концепцію міжнародного права та умов можливості вічного миру. Він запропонував конкретні принципи для створення міжнародного порядку, який запобігав би війнам.
Кант був прихильником республіканської форми правління, яка забезпечує розділення влади та захист прав громадян. Він вважав, що демократія, яка не обмежена конституцією, може перетворитися на деспотизм.
Концепція "повноліття розуму" стала центральною для кантівського розуміння Просвітництва. Повноліття означає здатність користуватися власним розумом без керівництва з боку інших. Це вимога критичного мислення та особистої відповідальності.
Концепція свободи
Кант розрізняв емпіричну свободу (свободу в природному світі) та трансцендентальну свободу (свободу як автономію волі). Емпірична свобода обмежена законами природи, але трансцендентальна свобода дозволяє людині діяти відповідно до морального закону.
Свобода для Канта не є емпіричним поняттям - ми не можемо спостерігати свободу в досвіді. Це регулятивна ідея, яка керує нашими моральними діями. Навіть якщо нас визначають нейрофізіологічні процеси, ми все одно можемо бути вільними в моральному сенсі.
Кант показує, що свобода та детермінізм не суперечать один одному, оскільки вони належать до різних сфер: детермінізм - до теоретичного розуму, свобода - до практичного. Це дозволяє зберегти як наукове пояснення світу, так і моральну відповідальність.
Особисте життя та характер
Кант жив дуже регулярним життям. Його щоденний розклад був настільки точним, що мешканці Кенігсберга перевіряли годинники за його прогулянками. Він ніколи не виїжджав за межі рідного міста більш ніж на 10 миль.
Кант був відомим гурманом та любив червоне вино. Він часто приймав гостей на обід, де велись філософські дискусії. Його стіл був відкритий для всіх, хто хотів обговорити філософські питання.
Незважаючи на свою репутацію суворого філософа, Кант був відомим своєю добротою та щедрістю. Він допомагав бідним студентам, часто відмовляючись від плати за приватні уроки.
Вплив та спадщина
Кантівська філософія стала фундаментом для німецького ідеалізму (Фіхте, Шеллінг, Гегель), який розвивав його ідеї в різних напрямках. Феноменологія Гуссерля також виросла з кантівської традиції.
У ХХ столітті кантівські ідеї вплинули на неокантіанство, екзистенціалізм, філософію мови та постмодернізм. Його етичні принципи заклали основи сучасної концепції прав людини.
Сьогодні кантівська філософія залишається актуальною в контексті штучного інтелекту, біоетики, міжнародного права та екологічної етики. Його принцип універсалізму надає основу для розуміння спільності людського досвіду.