“Іванові Франкові” (Микола Вороний): аналіз

Поезія “Іванові Франкові” (1902) — це вірш-присвята, у якому Микола Вороний звертається до Івана Франка, висловлюючи своє захоплення його титанічною працею та незламністю духу. Твір є яскравим зразком громадянської лірики, де Вороний осмислює роль митця-борця в житті нації.

Паспорт твору

Автор — Микола Вороний
Рік написання — 1902
Літературний рід — лірика
Вид лірики — громадянська, філософська
Жанр — ліричний вірш (послання)
Напрям — модернізм
Течія — символізм
Тема: звернення до Івана Франка, осмислення його постаті як духовного провідника нації, “вічного революціонера”.
Ідея: уславлення невтомної праці Івана Франка на благо України; заклик до єдності митців у боротьбі за майбутнє народу.
Основний мотив: митець — борець за долю народу.
Композиція: складається з 5 строф-чотиривіршів. Вірш побудований як монолог-звернення до І. Франка.

Символічні образи та художні засоби

Микола Вороний створює монументальний образ Івана Франка, використовуючи яскраві символи та метафори.
Символічні образи:
  • Іван Франко — уособлення “вічного революціонера”, духовного лідера, “Мойсея” українського народу.
  • Дух, наука, думка, воля — чотири стовпи, на яких тримається діяльність Франка.
  • Праця — священний обов'язок митця перед народом.
  • Пісня — символ творчості, що надихає на боротьбу.
Художні засоби:
  • Риторичні звертання: “О, генію, наш великий!”
  • Метафори: “гримить твій величний глас”, “пісні-борні”.
  • Епітети: “могутній дух”, “ясний ум”, “гаряче серце”.
  • Порівняння: “мов огні” (про думки).
  • Гіпербола: “мільйони ждуть”.