«Каторжна» Грінченко аналіз
29 липня 2024 р.•
Оповідання «Каторжна» Бориса Грінченка — це соціально-психологічний твір, який розкриває трагедію дівчини-сироти Докії, обділеної материнською любов'ю та ласкавим словом. Твір захищає право живої істоти любити і бути любленою.
Літературний паспорт твору
Автор – Б.Грінченко
Рік видання – 1888
Літературний рід – епос
Жанр – соціально-психологічне оповідання
Тема «Каторжна» — розповідь про життя дівчини-сироти Докії. Показ розвитку особистості.
Ідея – утвердження любові і добра як відповіді на жорстокість світу.
Головні герої
Докія — її називали каторжною, бо вона була відлюдькуватою. Її всі ображали, ніхто не любив дівчинку. Докія залишилася напівсиротою у 7 років.
Батько та мачуха Докії — не любили дівчинку, мачуха навіть навчала свої дітей бити дівчинку. Батько зловживав спиртним, він теж не любив дочку, постійно сварив.
Семен, якого покохала Докія, був шахтарем.
Дівчинка Санька — єдина плакала, коли Докія померла.
Проблематика
Проблематика «Каторжна» – батьки і діти, мораль суспільства, жорстокість людей.
Автор розкриває проблему нещасного дитинства та його впливу на усе життя людини, і проблема людської черствості й байдужості, і проблема любові.
Сюжет твору
І частина – гірке дитинство і безрадісна юність героїні;
ІІ частина – Докія віддається щирому почуттю до хлопця-шахтаря;
ІІІ частина – підла чоловіча зрада.
Композиція
♡ експозиція – розповідь про тяжке дитинство Докії без ласки та любові
♡ зав'язка – розмова з калиною
♡ розвиток дії – зустріч з Семеном, зародження кохання
♡ кульмінація – зрада Семена, пожежа
♡ розв'язка- смерть Докії
Основна думка твору
Життя в злобі, нелюбові приводить до злочину.
Людина не може жити без любові, добра.
Байдужість до страждань інших — таке ж зло.
Багато в житті залежить не тільки від тих, хто поряд, а й від самої людини.
Утвердження прагнення людини до любові, добра.
План твору
1. Дівчинка з вовчим поглядом
2. Непрості відносини з мачухою
3. Докія плаче біля калини
4. Мачуха зрубала калину
5. Зустріч з Семеном
6. Закохана Докія
7. Зрада Семена
8. Бажання помститися
9. Самопожертва Докії
Художні особливості
В оповіданні «Каторжна» Б. Грінченко виявив себе як майстер психологічної прози. Він не тільки зображує зовнішні дії та вчинки людини, а й досліджує внутрішні спонукальні чинники, що зумовлюють поведінку героїні.
Ознаки екзистенціалізму виразно проступають у цьому творі: самотність, страждання і відчай переповнюють життя героїні; оточення нав'язує їй свою волю, свою мораль; і особистість мусить протидіяти.
Вирубування калини — характерний фольклорний мотив. В оповіданні, як і в народних піснях, він символізує страшну ненависть.
Трагедія Докії
Напівсирота Докія після того, як у дім увійшла зла мачуха, замкнулася в собі, перетворившись на «каторжну». Це була реакція на відсутність щодо неї доброти й ласки, якими сама дівчинка змогла б наділити багатьох.
Дитинство її особливо безрадісне: після смерті матері батько приводить до хати мачуху. У портреті семирічної Докійки автор підкреслює понурість (дивилась «все з-під лоба» чи «у землю очі втупивши»), а в характері — запеклість («Ні пари з уст! Ні сльозинки з очей, мов їй і не болить!»).
Єдиною подругою дівчинки стає калина, до якої вона потайки приходить в особливо тяжкі хвилини: «Калинонько, — каже, — моя червоная, рідна моя матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная, улюбленая! — каже, а сама плаче…»
Кохання та зрада
Підрісши, як і всі дівчата, Докія чекає свого нареченого. Її долею стає шахтар Семен. Він так заполонив серце дівчини, що впізнати її було неможливо: «Ох, любила ж вона! Так любила, що всю душу віддала і назад не думала брати… Ночі тихії, зірки небеснії! Тільки ви чули й бачили. Світе мій ясний, світе мій красний».
Однак не судилося щастя Докії: її підло зрадив Семен. Зневажена дівчина мститься хлопцеві, але й сама гине тому, що у фатальну мить свого життя вона пройнялася вболіванням за маленьку дівчинку Саньку, яка була в палаючому будинку.
«За що?» — це останнє запитання, з яким Докія помирає і яке повторює оповідач. Цим він спонукає нас, читачів, замислитися над тим, чому так багато горя й сліз інколи завдають люди і чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.