Вірш «Київ навесні ввечері». Тематика, ідея, жанрові та художні особливості
24 травня 2025 р.
Сонет «Київ навесні ввечері» Миколи Зерова — це поетичний гімн красі стародавнього міста, написаний у 1928 році. Твір відображає захоплення поета Києвом, його здатність знаходити красу навіть попри руйнування та змінення міста, особливо прекрасного навесні, коли цвітуть каштани.
Текст вірша
Хоч як звели тебе гермокопіди
І несмак архітекторів-нездар,
І всюди прослід залишив пожар, —
Ти все стоїш, веселий, ясновидий
І недаремно вихваляють гіди
Красу твою, твій найдорожчий дар
Синіють води, зеленіє яр,
І стелються сліпучі краєвиди.
А вулиці твої виводить зір
В повітря чисте. В запашний простір,
Де ходить вітер горовий і п'яний,
І в тихий час, як западає ніч,
Поважно гомонять старі каштани
І в небо зносять міріади свіч.
9.06.1928
Історія створення
Сонет був написаний Миколою Зеровом 9 червня 1928 року. Поет дуже любив Київ, із задоволенням показував його живописні куточки гостям.
Зеров вважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня».
У Києві поет закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Булгаков, та історико-літературний факультет університету.
Жанрові особливості
Жанр: сонет (14 рядків)
Тип сонету: італійський (петраркістський)
Композиція: два катрени + два терцети
Римування: ABBA ABBA CDC DCD
Розмір: п'ятистопний ямб
Тематика та проблематика
Основна тема: любов до рідного міста, захоплення його красою
Проблематика:
• Протистояння природної краси та людського втручання
• Стійкість міста перед руйнівними силами
• Краса Києва як невичерпне джерело натхнення
• Гармонія природи та архітектури
Образна система
Київ — центральний образ, персоніфікований («ти все стоїш, веселий, ясновидий»)
Гермокопіди та архітектори-нездари — образи руйнівних сил, що спотворюють місто
Пожар — символ історичних катастроф та руйнувань
Води та яр — природна краса Дніпра та київських пагорбів
Каштани — символ весняного оновлення, традиційна прикмета Києва
Міріади свіч — метафора квітів каштанів
Художні засоби
Персоніфікація: «ти все стоїш», «гомонять старі каштани»
Епітети: веселий, ясновидий; найдорожчий дар; сліпучі краєвиди; чисте повітря; запашний простір; горовий і п'яний вітер; старі каштани
Метафори: «міріади свіч» (квіти каштанів), «вулиці виводить зір»
Антитеза: руйнівні сили (гермокопіди, архітектори-нездари, пожар) протиставлені красі міста
Градація: «синіють води, зеленіє яр, і стелються сліпучі краєвиди»
Ідейний зміст
Сонет утверджує думку про незнищенність справжньої краси. Попри всі руйнування та спотворення, Київ залишається прекрасним містом, особливо навесні.
Зеров протиставляє природну красу міста (води, яр, каштани) штучним спотворенням, створеним людьми.
Поет підкреслює особливу магію весняного Києва, коли цвітуть каштани та місто оновлюється разом з природою.
Значення твору
Сонет «Київ навесні ввечері» є одним з найкращих зразків урбаністичної лірики в українській поезії.
Твір демонструє майстерність Зерова як сонетиста та його вміння поєднувати класичну форму з сучасним змістом.
Вірш став поетичним символом вічної краси Києва та його здатності оновлюватися попри всі історичні катаклізми.