"Тіні забутих предків" цитатна характеристика героїв. Михайло Коцюбинський
27 січня 2025 р.•
"Тіні забутих предків" — одна з найвідоміших повістей Михайла Коцюбинського, написана у 1911 році. Цей твір — це не просто розповідь про трагічну любов між гуцулами Іваном та Марічкою, а глибокий філософський твір про життя, смерть, пам'ять та вічність. Коцюбинський створює унікальну атмосферу Карпат, де реальне поєднується з містичним, а кожен персонаж має свої глибокі психологічні особливості.
Марічка Гутенюк — головна героїня
Марічка Гутенюк — головна героїня твору, яка складала коломийки. Українська Джульєта, яка потопає в Черемоші. Вона вміла складати пісні та мала особливу зв'язок з музикою та природою.
«…. і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…»
Марічка мала особливий зв'язок з музикою та природою: «Обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…»
Вона була готова до заміжжя: «Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись.»
Її зв'язок з Іваном був дуже міцним: «Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ.»
Трагедія її смерті описується так: «Вона скривилась, притулила руками до грудей сорочку і почала тікати… впали на землю нові кісники…»
Іван Палійчук — головний герой
Іван Палійчук — головний герой твору, український Ромео. Він був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.
Його дитинство було незвичайним: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шити їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед собою, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить»
У семирічному віці він вже мав особливі знання: «Коли Іванові минуло 7 літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля – одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля… Знав, що на світі панує нечиста сила, що в лісах повно лісовиків»
У дорослому віці він став красивим юнаком: «Тепер Іван уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий пояс черес і пишну кресаню»
Після смерті Марічки він сильно страждав: «Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їх кохання та смерть, які розійшлися по горах.»
Його стосунки з Палагною були формальними: «Чи він кохав Палагну? Така думка ніколи не займала його голови. Він ґазда, вона ґаздиня, і хоч дітей у них не було, зате була худібка – чого ж ще більше?»
Він завжди пам'ятав Марічку: «I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка…»
Юра — мольфар та сусід
Юра — сусід Палійчуків, мольфар. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар.
«Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…»
Його закляття були могутніми: «Ага! Ти так!.. То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води…»
Палагна — дружина Івана
Палагна — дружина Івана Палійчука. Вона постійно ворожить, зраджує близькій людині. Вона була з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю.
«… з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…»
Вона любила пишно вбиратися: «Палагна сама сідлала свого коня і закладала червоний постіл в стремено так гордо, неначе всі гори належали тільки до неї.»
Після одруження вона стала ще більш пишною: «Вона і перше любила пишно вбиратись, а тепер наче щось вступило у неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі й писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию. Часом щезала з дому й верталася пізно, червона, розтріпана, п'яна неначе…»
На добрім хазяйстві вона набралася тіла: «На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».
Другорядні персонажі
Чугайстир — лісовий дух: «Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий …, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».
Баба Хима — стара улеслива баба: «Стара улеслива баба, завжди привітна, вона вечорами перекидалася в білого пса та нишпорила по загородах сусідських.»
Щезник — містична істота: На камені, верхи, сидів «той»… скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру.
Психологічні особливості персонажів
Кожен персонаж твору «Тіні забутих предків» має свої унікальні психологічні особливості. Марічка — це уособлення чистої, невинної любові та зв'язку з природою. Іван — це образ людини, яка не може забути своє перше кохання та живе в минулому.
Юра як мольфар представляє містичну сторону гуцульського світогляду, де реальне поєднується з надприродним. Палагна — це антипод Марічки, жінка, яка живе матеріальними цінностями та не розуміє духовного світу Івана.
Коцюбинський через ці образи показує контраст між справжньою любов'ю та формальними стосунками, між духовним та матеріальним, між минулим та теперішнім. Кожен персонаж стає символом певних цінностей та життєвих позицій.