«Літопис Самійла Величка»: глибокий аналіз козацької доби
26 липня 2024 р.•
«Літопис Самійла Величка» — це не просто історична хроніка, а глибоке осмислення долі України в один із найдраматичніших періодів її історії. Автор, Самійло Величко, виступає не лише як літописець, а і як мислитель, що прагне донести до нащадків причини тріумфів та трагедій свого народу.
Літературний паспорт твору
Автор: Самуїл Васильович Величко.
Тема: зображення та осмислення подій національно-визвольної війни українського народу, періоду Руїни після смерті Богдана Хмельницького, а також аналіз причин та наслідків цих подій.
Ідея: висловлення глибокої любові до України та тривоги за її майбутнє, вболівання за внутрішні незгоди та нерозважливі вчинки, що призвели до трагічних наслідків.
Основна думка: автор із сумом визнає, що причини трагедії українського народу криються не лише в зовнішніх ворогах, а й у внутрішніх чварах, легковірності, нерішучості та безпечності самих українців.
Жанр: твір поєднує риси історичного літопису, наукового трактату та художнього роману, що є характерним для стилю бароко. Його можна вважати енциклопедією життя козацької України.
Композиція та сюжет
Літопис складається з чотирьох томів і починається з передмови до читача. Перший том присвячений Визвольній війні 1648–1654 рр., другий і третій — подіям після смерті Хмельницького, а четвертий містить цінні додатки, зокрема документи та листи.
Розповідь починається з історії гетьмана Хмельницького, описуючи ключові битви, як-от під Жовтими Водами та Батогом. Величко звеличує військову майстерність козаків та їхніх ватажків, зокрема Івана Сірка. Третій том детально висвітлює діяльність Івана Мазепи, Семена Палія та Василя Кочубея, даючи їм неоднозначні, але глибокі характеристики.
Художні особливості
Мова літопису багата на художні засоби. Автор влучно використовує порівняння, метафори, прислів'я та приказки. Для сатиричного зображення польської шляхти він вживає вирази на кшталт «жадібні як мухи до меду». Натомість, описуючи козаків та Хмельницького, він знаходить піднесені епітети: «неопалимі серця».
З гіркотою та осудом літописець коментує чвари між козацькою старшиною, через які бідна вітчизна «потопає в крові». Ця емоційна насиченість та майстерне володіння словом роблять «Літопис Самійла Величка» не лише історичним документом, а й видатною пам'яткою української літератури.