Самійло Величко та його літопис: автор та історія створення

Літопис Самійла Величка — це один із найвизначніших творів української історико-мемуарної прози XVII–XVIII століть. Разом із літописами Самовидця, Григорія Грабянки та «Історією Русів», він формує фундаментальний комплекс козацької історіографії, що дозволяє глибоко зануритися в події тієї буремної епохи.

Автор літопису — Самійло Величко

Самуїл Васильович Величко — постать, про яку, на жаль, збереглося небагато відомостей. Вважається, що він народився близько 1670 року на Полтавщині в козацькій родині. Здобувши освіту в Києво-Могилянській колегії, він досконало володів старослов'янською, польською, латинською та німецькою мовами.
На службу до військової канцелярії Величко вступив у зрілому віці. Він не прагнув до багатства та маєтків, натомість глибоко переймався долею України. Після переходу Івана Мазепи на бік шведів у 1708 році та страти генерального судді Василя Кочубея, патрона Величка, літописець надовго потрапив до в'язниці. Звільнившись близько 1715 року, він оселився на Полтавщині, де й завершив свою фундаментальну працю у 1720 році. Наприкінці життя Самійло Величко втратив зір, що, ймовірно, було наслідком виснажливої роботи над літописом.

Історія написання літопису

Свій монументальний твір Самійло Величко створював, спираючись на величезну кількість джерел. Він ретельно вивчав козацькі літописи, праці польського автора Самуїла Твардовського, німецького історика Самуїла Пуфендорфія та щоденник (діаріуш) Самійла Зорки, писаря Богдана Хмельницького.
Джерелами для Величка слугували не лише історичні документи, акти, універсали та реєстри, а й народна творчість: легенди, перекази, прислів'я та приказки. Це надало його оповіді особливої жвавості та колориту. Розповіді про подвиги Івана Сірка, козацькі походи, а також унікальна інтерпретація біблійних сюжетів свідчать про неабиякий літературний хист автора.
Вперше літопис було опубліковано частинами у 1848–1864 роках, і відтоді він залишається безцінним джерелом для вивчення історії України.