«Мазепа» В. Гюго: характеристика поеми
17 вересня 2025 р.•
Поема «Мазепа» Віктора Гюго, написана в 1829 році, стала французькою відповіддю на твір Байрона. Гюго переосмислив байронівський сюжет відповідно до принципів французького романтизму, створивши оригінальний художній твір.
Зв'язок з поемою Байрона
Гюго написав свою «Мазепу» під безпосереднім впливом однойменної поеми Байрона, яка справила на нього величезне враження.
Більшість строф першого розділу французької поеми мають відповідники в творі Байрона, вони інспірувалися його образами та картинами.
Проте Гюго не просто переклав чи переказав Байрона — він створив самостійний твір з власною художньою концепцією.
Французький поет розвинув деякі мотиви, лише намічені в англійського попередника.
Особливості французького романтизму
Гюго привніс у сюжет характерні риси французького романтизму: більшу увагу до соціальних проблем, демократичні симпатії.
Французький поет менше зосереджується на індивідуальній психології героя, більше — на загальних закономірностях історії.
У Гюго сильніше виражена ідея соціального протесту, критика тиранії та несправедливості.
Мова поеми більш декламаційна, риторична, розрахована на публічне виконання.
Образ Мазепи у Гюго
Мазепа в інтерпретації Гюго — символ людини, яка кидає виклик долі і суспільним умовностям.
Французький поет підкреслює не стільки особисту драму героя, скільки його бунт проти несправедливого світу.
Гюго наділяє Мазепу рисами народного героя, борця за справедливість, що відповідає демократичним ідеалам епохи.
Образ героя більш узагальнений, символічний, ніж у Байрона.
Композиційні особливості
Поема Гюго коротша за байронівську, більш концентрована. Французький поет прагне до максимального емоційного ефекту.
Композиція більш симетрична, класично стрункa. Гюго дотримується французьких літературних традицій.
Кульмінаційні моменти (покарання, страждання) подані з особливою драматичністю.
Фінал більш оптимістичний — Гюго вірить у можливість подолання страждань.
Стилістичні особливості
Мова поеми Гюго більш урочиста, піднесена, ніж у Байрона. Французький поет тяжіє до високого стилю.
Гюго широко використовує риторичні фігури: звертання, оклики, риторичні питання для посилення емоційного впливу.
Образи та метафори яскраві, експресивні, розраховані на сильний емоційний ефект.
Ритм поеми енергійний, динамічний, що відповідає драматизму подій.
Філософський підтекст
Для Гюго історія Мазепи — це алегорія долі поета, митця в ворожому йому суспільстві.
Покарання Мазепи символізує страждання, через які має пройти справжній художник заради свого мистецтва.
Дикий кінь — символ неприборканої творчої сили, яка несе митця через життєві випробування.
Поема утверджує романтичну ідею про особливу місію поета в суспільстві.
Місце в творчості Гюго
«Мазепа» входить до збірки «Орієнтації» (1829) — програмного твору французького романтизму.
Поема демонструє зрілість поетичного таланту Гюго, його здатність створювати яскраві, емоційно насичені образи.
Твір показує еволюцію Гюго від наслідування до самостійної творчості.
«Мазепа» підготувала появу пізніших шедеврів поета — «Собору Паризької Богоматері», «Знедолених».
Вплив та значення
Поема Гюго сприяла популяризації постаті Мазепи у французькій культурі, надихнула композиторів та художників.
Твір показав можливості творчої переробки чужого сюжету, створення на його основі оригінального художнього твору.
«Мазепа» Гюго вплинула на розвиток французької романтичної поезії, показавши нові можливості історичної теми.
Поема стала важливою ланкою в європейському «мазепінському» циклі творів.