«Міф про Сізіфа»: скорочено та аналіз

Сізіф, син бога вітрів Еола, довгі роки був царем Коринфа. Він був напрочуд спритним і підступним хитруном, обдурив багатьох людей і зібрав у Коринті незліченні багатства. Коли прийшов йому час помирати, за ним прийшов бог Танат-Смерть.

Проте Сізіф обдурив Таната-Смерть і закував у кайдани. Кілька років сидів Танат у полоні Сізіфа, кілька років на землі не помирали люди. Порушився звичний перебіг подій. Тоді Зевс послав бога війни Ареса, який нарешті звільнив Таната-Смерть. Повертаючись до Аїда, Танат прихопив і спритного Сізіфа.

Проте й тут Сізіфові вдалося надурити богів. Він наказав своїй дружині - плеяді Меропі, щоб та не ховала чоловікового тіла, не влаштовувала похорону і не приносила жертви Аїду. Сізіф попросився у володаря підземного світу відпустити його на один день на землю, щоб покарати дружину. Аїд повірив і відпустив його.

Сізіф не повернувся в Аїд, а залишився в палаці і весело бенкетував. Розгнівався Аїд, знову послав він Таната по душу Сізіфа. З'явився Танат до палацу і вирвав душу Сізіфову.

За всі обмани боги призначили Сізіфу тяжку кару: він має котити величезний камінь на вершину гори. Але щоразу, коли він майже досягає вершини, камінь зривається вниз, і Сізіф починає все спочатку. Так вічно котить камінь Сізіф і ніколи не може досягти вершини гори.

Сізіф порушив одразу кілька засад: знехтував гостинністю, зірвав рівновагу життя і смерті, обдурив Аїда та Персефону. У грецькому мисленні таке зухвальство називали гібрисом - гординею, що неминуче викликає покарання.

Боги відреагували не миттєвою карою, а вічним монотонним трудом, аби показати, що людський розум без пошани до закону обертається безсиллям. Покарання не завдає фізичного болю, але руйнує волю - саме цього боялися елліни.

Камінь у руках Сізіфа - образ безперервного марнування зусиль. У ХХ столітті французький філософ Альбер Камю в есеї «Міф про Сізіфа» запропонував уявити героя щасливим: свобода нібито народжується в прийнятті своєї долі. Проте антична традиція читала цю історію інакше: вічне котіння каменя - засторога проти гордині.

Сучасні дослідники підкреслюють, що сизіфова праця стала фразеологізмом для позначення будь-якої справи, яка вимагає величезних сил, але не веде до результату. Це може бути нескінченний обман, токсичне змагання або спроба жити чужим життям.

1. Сізіф, правитель Коринфу, наживає славу хитруна.
2. У кайданах опиняється Танатос - світ завмирає без смерті.
3. Арес розкує смерть, і Сізіфа забирають до Аїду.
4. Обман із похованням: прохання повернутися на землю.
5. Невиконана обіцянка і гнів богів.
6. Вічне покарання: валун, що щоразу скочується вниз.

Міф про Сізіфа демонструє, як античні греки осмислювали межу між смертними та богами. Через історію Сізіфа можна зрозуміти, чому повага до ритуалу й законів була такою важливою для полісного суспільства.

Для уроків зарубіжної літератури цей матеріал зручний тим, що показує, як міфологічні образи переходять у філософію та сучасну культуру, набуваючи нових значень у різні епохи.