Михайло Шевченко "До Вкраїни" аналіз

21 травня 2025 р.

Вірш «До Вкраїни» Михайла Шевченка — це глибоке роздумування про долю України, про її минуле, сучасне та майбутнє, про незламність українського народу та віру в його відродження.

Тема та ідея твору

Основна тема вірша — уболівання за долю рідної України, роздуми про її історичний шлях та сучасний стан.

Головна думка твору — віра в незламність нації та засудження обивательства, пристосуванства та зради національних ідеалів.

Поет звертається до України як до живої істоти, називаючи її «мільйоннолиця», «мільйоннодуша діво молода», підкреслюючи її могутність та потенціал.

Художні образи та символи

У творі використано багато символічних образів: Троя (символ підступності та зради), чорний демон (втілення зла та зневіри), золочена зоря (символ нової доби, поклоніння грошам).

Особливу увагу привертає образ «котигорошків» — синів України, які розчавлюють вірш чобітьми, розтягують пошарпані гармошки, перекидають шапки під гріш. Це символ мізерності душ та пристосуванства.

Важливим є образ знамені — символу національної ідеї, яке потрібно підняти, «зламавши древка тим, що відбули».

Текст вірша

Одступають сонячні балади На свої запльовані шляхи Час такий — вожді наїлись влади, А народ голодний — то лихий.

І його сини — котигорошки, Чобітьми розчавлюючи вірш, Розтягли пошарпані гармошки, Шапки перекинувши під гріш.

Під бравурні, під козацькі марші, Під купонний шелест у шапках Впізнають вітчизну діти наші Із новим знаменом у руках,

Я з надії й відчаю одлитий, Збитий сам із гніву і молінь, Вперше повертаюсь до молитви, Зроду не ламаючи колін:

Україно! Чи замало Трої, Чи коня не знайдеш…під сідло, Що отак — завжди були герої, І ніколи правди не було?

Чи твої сини такі ж лукаві, І, мов греки, в'їхали у град Щоби тільки у жиру і славі Провести омріяний парад?

І гуде історія підземно, І гряде історія вгорі, І сидить Вкраїни чорний демон Верхи на золоченій зорі.

І дитя помітило ізмалу, Вирісши собі не по роках: Україна шапки не зламала — Перевернуту… несе в руках.

І все ж ми піднесем свої знамена, Зламавши древка тим, що відбули. В ногах таки свойого ж Карфагена Постанемо, воскреслі, із золи.

Вкраїнонько моя мільйоннолиця, Мільйоннодуша діво молода, Не дай нам гріховодити й молиться, І гнутися, й коритися не дай!

Не дай купити ближніх на любові, На дай продати дальніх за бариш. Не дай нам заблудитися у слові, Не дай нам, Карфагене, бо згориш!

Не дай нам заблукатись у параді У захваті свій час перебрести. Ну хтось же в світі знайде шлях до правди? Вкраїнонько, це будеш саме ти!

Сама собі не заламавши руки Й синам своїм не скручуючи теж… З глибин, з надій, з могил своїх і муки, Зоринонько, Вкраїнонько… грядеш!

Вірш «До Вкраїни» Михайла Шевченка — це глибоке роздумування про долю України, про її минуле, сучасне та майбутнє. Поет вірить у незламність українського народу, у його здатність відродитися з попелу, як Карфаген, і стати провідником правди у світі.