Характеристика Возного Тетерваковського в п'єсі «Наталка Полтавка»
26 липня 2024 р.•
Возний Тетерваковський — один із центральних негативних персонажів п'єси 'Наталка Полтавка', який уособлює бюрократичне чиновництво часів кріпосництва. Це образ хабарника, крутія та самодура, чиї вчинки та світогляд яскраво контрастують з моральною чистотою головних героїв.
Соціальний стан та світогляд
Тетерваковський — дрібний судовий чиновник, чия посада дає йому змогу збагачуватися за рахунок простих людей. Він є типовим представником свого середовища, переконаним, що світ тримається на обмані та хабарництві. Про його 'професіоналізм' влучно говорить Микола:
«Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!»
Возний не приховує своїх методів і гірко скаржиться, що нові закони ускладнюють можливість брати 'винужденний подарочок', тобто хабар.
Риси характеру
Характер Возного поєднує в собі як негативні, так і умовно позитивні риси:
- Негативні: хижацтво, хабарництво, пихатість, зневага до простого люду, жорстокість та пристрасть до пияцтва.
- Умовно позитивні: певна освіченість (хоч і поверхнева), сила волі та здатність до 'великодушного' вчинку наприкінці п'єси.
Його залицяння до Наталки є сумішшю грубої пристрасті та прагматичного розрахунку. Він хоче отримати дівчину у 'вічноє і потомственноє владініє', наче річ.
Особливості мови
Мова Возного є яскравою характеристикою його образу. Вона перенасичена канцеляризмами, церковнослов'янізмами та юридичними термінами, які він вживає недоречно, намагаючись підкреслити свою 'вченість' та відмежуватися від простого народу. Навіть освідчуючись у коханні, він говорить мовою судового протоколу:
«...до формального опреділенія о моєй участі, открой мні... резолюцію...»
Еволюція образу
Хоча протягом більшої частини п'єси Возний постає як негативний персонаж, наприкінці він робить несподіваний крок. Вражений шляхетністю Петра та вірністю Наталки, він відмовляється від своїх намірів. Цей вчинок, хоч і не змінює його сутності як хабарника, показує, що навіть у такій людині можуть прокинутися проблиски людяності. Він сам визнає:
«Я — возний і признаюсь, что от рожденія моего расположен к добрим ділам, но... доселі ні одного не зділал»
Цей момент є кульмінацією його образу, що додає йому певної глибини та неоднозначності.