Оборона Буші читати скорочено
27 січня 2025 р.•
Михайло Старицький «Оборона Буші» скорочено читати варто, щоб згадати життя головних героїв повісті. У творі переплітаються дві сюжетні лінії: історична та любовна. Мета створення повісті «Облога Буші» — утвердження ідеї вірності до останнього подиху, як рідній землі, так і коханій людині.
Короткий зміст повісті
Короткий зміст «Оборона Буші» ви можете прочитати нижче, а переказ твору ви можете використати для кращого засвоєння матеріалу. Це історична повість з часів Хмельниччини
Ой напилися і сестри і браття кривавого пива край лугу,
Та не дали ні себе, ні віри святої ворогам на поругу!
(Із народної думи)
Це було в самий розпал великої трагедії, що уготувало польське панство у спілці з прислужниками Лойоли, завзявшись на святиню українського духу, на його буття, — трагедії, що охопила пожерищами всю Україну — Русь, пронизала серце в Польщі й під її руїнами закінчилася.
На південь від Могильова, за двоє гін від Дністра, на високій скелі лівого побережжя притулилось містечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок і на синьому небові далеко білів своїми зубчатими мурами, своїми бійницями — баштами.
Головні події
Посередині замкового дворища стояла досить простора, з трьома банями і окружним піддашшям церква; вона була вже повернута панством у костьол, а потім знов козаками на благочесний храм пересвячена.
Стояв хмурий, глибокої осені, вечір. Дрібен дощ, мов крізь сито, мрячив і сизими хвилями славсь по долині, криючи широку далину млою.
Кругом церкви, на цвинтарі, стояли ватагами козаки. Голови їм усім були непокриті, і буйний бавився вільно чупринами. Широкі спини огрядного та дужого люду покриті були розмаїтою пістрявою одіжжю.
В суворім погляді похмурих очей, в непорушних обличчях лежала якась-то дума глибока. Всі були скам'янілі й похмурі, тільки-но діти з палкими, цікавими оченятами не могли встояти на місці, а нишпорили крадькома то між юрбою по цвинтарі, то по дзвіниці.
Оборониці замку
Правий притвір і середина церкви набиті козацтвом. Засмажені, мужні обличчя, обернені до ликів святих, визирають під променем ласкавого тремтячого світла вже менше суворо, а не знаючі страху очі вогкі їм від сердечного молитовного зрушення.
Попереду перед царськими вратами стоїть Михайло Завістний, сотник, з золотою китицею на правому плечі; високий, широкоплечий, з сивими довгими вусами, з шрамом на лівім виску, він подібне до могучого дуба, що нажив собі силу під бурхотом бур.
В бабинці, у лівім притворі, скупчилась сама — ножонота; рідко яка голова там пов'язана стрічкою чи хусткою, а здебільше скрізь кораблики та очіпки, зап'яті довгими білими намітками, що спадають до самого долу серпанками.
Попереду скраю стоїть у чорній стрічці сотникова дочка Орися, а поруч неї у глазетовім кораблику — її подруга Катря, молодого хорунжого жінка, що з неї не зводить очей.
Фінал повісті
Розпочався штурм. Чоловіки мужньо відбивали атаку за атакою і майже всі загинули. Старого сотника взяли в полон, обіцяли закатувати, якщо замок не здасться. Тоді Вернигора, жаліючи свого командира, вистрелив у нього.
Орися стояла на валу, командувала обороною і мучилася своєю любов'ю до Антося, яку не могла вирвати із серця. Раптом прилетіла стріла із запискою, що ляхи посилають парламентера. Цим послом виявився Антось.
Він передав вимогу Чернецького здатися й обіцянку зберегти життя оборонцям, а Орисі сказав, що його вже нічого не пов'язує з підлим воїнством, і що він не скривдив мечем жодного українця, що любить дівчину все так же палко, більше за життя.
Орися зраділа і сказала, щоб через деякий час він прийшов у байрак і пробрався ходом до церкви, дала ключі. Ще раніше батько їй відкрив таємницю, що в льосі під церквою стоять бочки з порохом, можна ними скористатися, щоб знищити і ворогів, і себе не дати на поталу.