"По дорозі в казку" (Олександр Олесь): скорочено
27 січня 2025 р.•
Драматичний етюд Олександра Олеся “По дорозі в казку” — це алегорична розповідь про шлях людства до ідеального суспільства. Головний герой, юнак-мрійник, бере на себе роль провідника, щоб вивести зневірених людей з темного лісу до сонячної країни Казки. Цей твір — роздум про лідерство, віру, жертовність та людську природу.
Перша картина: Пробудження надії
Група людей, що заблукала в темному лісі, втратила будь-яку надію на порятунок. Вони знесилені, голодні та покалічені. Серед них є юнак, якого називають просто “Він”. Він закоханий у Дівчину, але вона не сприймає його серйозно, вважаючи слабким і непрактичним мрійником, та віддає перевагу сильному шевцю.
Він не може більше терпіти темряву та безвихідь і вирішує сам піти на пошуки дороги. Спочатку з нього сміються, але коли він повертається з квітами червоного маку, що, за легендою, росли на шляху до Казки, в серцях людей зароджується надія. Юнак палкою промовою переконує їх іти за ним до світла, до країни, де живуть крилаті люди. Навіть старі вирішують ризикнути, щоб хоч наприкінці життя побачити сонце. І вся юрба рушає за своїм новим провідником.
Друга картина: Шлях до мрії
Тисячі людей ідуть за Ним. Він іде попереду, прорубуючи шлях у хащах. Люди бачать у ньому пророка, їхнього короля. Дівчина, яка раніше зневажала його, тепер закохана в нього і плете йому на голову вінок з маку та терну — корону. Він надихає людей, вселяє в них віру, підтримує знесилених. Коли в дорозі помирає дитина, Він каже, що жертви — це ознака близької перемоги. Його слова настільки сильні, що люди готові на все, аби дійти до мети. Він обіцяє їм, що якщо в них не вистачить сил, він розстелить перед ними гори.
Третя картина: Зрада і трагічний фінал
Минуло тринадцять днів, а ліс не закінчувався. В серця людей знову почали закрадатися сумніви. Сам юнак на мить завагався, чи правильно він їх веде. Ця миттєва слабкість стає фатальною. Юрба, почувши про його сумніви, втрачає віру. З нього знову починають сміятися, називаючи самозванцем, що ніколи не був їхнім королем. Люди вирішують повернутися назад, у звичну темряву.
Розлючена юрба звинувачує юнака у всіх своїх стражданнях і закидає його камінням. Смертельно поранений, Він лежить на землі. І в цей момент до нього з гори спускається хлопчик у білому вбранні і каже, що він прийшов із Казки, яка знаходиться зовсім поруч, за узліссям. Він відхиляє гілку, і потік сонячного світла осяює все навколо. Юнак розуміє, що був правий, і намагається гукнути людей, але його слабкого голосу вже ніхто не чує. Він помирає, так і не дізнавшись, що Казка — не для всіх, а лише для обраних, готових на самопожертву.