«Повість минулих літ» — дуже стисло (9 клас)
9 серпня 2025 р.•
«Повість минулих літ» — найдавніший східнослов’янський літопис, що пояснює походження народу, держави та віри, поєднуючи історію з легендою.
Стислий переказ
- Походження народів: генеалогія слов’ян, розселення племен (поляни, деревляни, сіверяни тощо).
- Київ: легенда про братів Кия, Щека, Хорива і Либідь; становлення міста.
- Князі й походи: Олег, Ігор, Ольга, Святослав; війни, договори, данини.
- Хрещення Русі: князь Володимир і запровадження християнства.
- Держава й культура: порядок, право, ремесла, звичаї, мораль.
Походження і розселення слов’ян
Літопис подає широкий огляд народів і їхніх земель, зосереджуючись на східних слов’янах. Окремо названі племена — поляни, деревляни, сіверяни, древляни, дреговичі, в’ятичі, радимичі тощо — з характеристикою місцевості, занять і звичаїв.
Через такі етнографічні замальовки літопис формує картину розселення та підводить до появи політичних центрів Русі.
Заснування Києва
Легенда про братів Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь пояснює назви гір (Щекавиця, Хоревиця) і походження назви міста Київ — від старшого брата.
Міфологічна оповідь підкреслює єдність роду і природність виникнення осередку влади на зручному річковому перехресті Дніпрового шляху.
Князі та походи
Олег об’єднує землі, переносить столицю до Києва, утверджує торг і договори з Візантією; образ мудрого політика і воєводи.
Ігор підтримує систему данини; його загибель від деревлян приводить до появи княгині Ольги на престолі.
Ольга реформує збирання данини (уроки, погости), карає деревлян і тим самим відновлює порушений порядок.
Святослав прославляється військовими походами; його образ — це ідеал князя-ратника.
Хрещення Русі
За Володимира Русь приймає християнство як державну релігію. Літопис підкреслює політичний і культурний сенс вибору: єдність віри, інтеграція до кола європейських народів, поява книжності й шкіл.
Хрещення стає цивілізаційним рубежем, від якого ведеться новий етап державного та духовного розвитку.
Держава і культура
Описуються торгові шляхи, договори, данини, суд і звичаєве право; поступово формуються адміністративні практики.
Розвиток книжності, переписування книг, поширення морального вчення через проповіді та житія закладають основу культурної пам’яті.