«Сирвента» Бертрана де Борна: лицарська поезія Середньовіччя

Сирвента - жанр, у якому трубадури просували ідеї, а не романтичні фантазії. Бертран де Борн пропагує війну, підкреслюючи переваги: свіже повітря луків, блиск сталевих мечів, драйв атаки. Це класична структура: проблема - мирна рутина, агресивний тригер - ржання сурем, рішення - стати тим, «хто йде вперед на ворогів».

Автор прямо каже, що відпочинок і сон поступаються ржанням коней та стуканню щитів. Жодних напівтонів - тільки екшн і культ хоробрості, який на рубежі XII–XIII століть формував бренд європейського лицаря.

• «Травневий світлий час» - зелений сезон воєн: у Франції кампанії запускали саме навесні, і поет використовує природну свіжість як тригер для бойового настрою.
• «Темна габая» (прапор) - емоційний візуал, який закарбовує сцену облоги; можливість поговорити про військову символіку і кольори.
• «Так-і-ні» - прізвисько принца Генріха Молодого, із яким де Борн то дружив, то сварився. Тут захований політичний підтекст: поет ніби нагадує союзникові про його обов'язок.

У творі домінують сенсорні образи: звук, запах, колір - все це створює яскраву картину битви та лицарського життя.

Люблю травневий світлий час
І ніжні квіти весняні,
Люблю, коли чарують нас
Пташині радісні пісні,
І тішусь я красою
Рясних наметів і шатрів,
Розкиданих серед лугів,
Де гасла ждуть до бою
Ряди уславлених полків,
І вершників, і скакунів.

Люблю я бачить, як погнав
Юрбу озброєний загін,
Як мчать отари серед трав,
А військо лине навздогін.
І видно над рікою,
Як замок між гірських горбів
Обложений з усіх боків
І темною габою
Шеренги мерехтять бійців,
Що виглядають між ровів.

До серця рицар той мені,
Що, першим кинувшись у бій,
Летить безстрашно на коні,
Запалює загін весь свій
Відвагою п'янкою.
Ось бій шалений закипів,
І мчить боєць серед полів,
Рискує головою,—
Складу тому свій кращий спів,
Хто йде вперед на ворогів!

Тріщать шоломи і щити
Від палиць і мечів дзвінких.
Рідіють воїнів ряди,
Не стримать коней бойових
Уздечкою тугою.
Хто честь свою не поганьбив,
Той сповнений під час боїв
Турботою одною —
Щоб якнайбільш стинать голів.
Хоробрих надихає гнів!

Це дороге життя мені,
І не люблю я пить і спать.
Люблю гук сурем на війні
І ржання коней пізнавать
З атакою новою;
Мене сп'яняє блиск мечів,
Як вороги із-за скарбів
Воюють між собою,
Приємно бачить між мерців
Шмати подертих прапорів.

Барони! Жить війною
Нам краще, ніж на схилі днів
Закладом селищ і ланів.

Мій Папіоль, з тобою
Я передам без зайвих слів,
Щоб Так-і-ні у бій нас вів.

Сирвента Бертрана де Борна відображає лицарський кодекс честі та культ хоробрості, який формувався на рубежі XII–XIII століть. Твір демонструє, як поезія використовувалася для пропаганди військових ідей та мотивації лицарів до подвигів.

Порівняння з «Піснею про Роланда» показує, як різні жанри прославляють одні й ті ж чесноти: відвагу, вірність, готовність пожертвувати життям заради честі.