Міф «Сізіф»: читати повністю

Сізіф був царем Коринфа, відомим своєю хитрістю та підступністю. Він обманював богів, розкривав їхні таємниці, а одного разу навіть закував у кайдани бога смерті Танатоса, через що люди перестали вмирати. За це Зевс наказав Танатосу звільнитися і забрати Сізіфа в Аїд.

Однак Сізіф і тут проявив свою хитрість. Він наказав своїй дружині не ховати його тіло, і в Аїді поскаржився Персефоні, що його не поховали належним чином. Персефона відпустила його на землю, щоб він покарав дружину. Сізіф, повернувшись, відмовився повертатися в Аїд і жив ще багато років, насолоджуючись життям.

Зрештою, боги розгнівалися і прирекли Сізіфа на вічні муки: він мав котити величезний камінь на вершину гори, але щоразу, коли він майже досягав вершини, камінь зривався вниз, і Сізіф починав все спочатку.

Альбер Камю у своєму есе «Міф про Сізіфа» інтерпретує цю історію як алегорію абсурдності людського існування. Сізіф, усвідомлюючи безглуздість своєї праці, все ж продовжує її, знаходячи в цьому свій бунт проти долі.

• Абсурд: протиріччя між прагненням людини до сенсу та мовчанням Всесвіту.
• Бунт: усвідомлене прийняття абсурду та продовження боротьби, незважаючи на її безглуздість.
• Щастя Сізіфа: Камю стверджує, що Сізіф може бути щасливим у своєму бунті, адже він є господарем своєї долі, навіть якщо вона трагічна.

Міф про Сізіфа закликає нас знаходити сенс у самому процесі життя, у боротьбі, а не лише в досягненні кінцевої мети. Усвідомлення абсурду може стати джерелом свободи та внутрішньої сили.

Камінь символізує тягар, який людина змушена нести, гора - перешкоди, що стоять на шляху до мети. Вічне повторення руху вгору та падіння вниз - образ життя, де зусилля не завжди приносять очікуваний результат.

Сізіфова праця стала фразеологізмом, що означає безглузду, марну роботу, яка не приносить результату. Це може бути будь-яка діяльність, що вимагає великих зусиль, але не має кінцевої мети або досягнення.