«Слово про похід Ігорів»: аналіз твору
3 жовтня 2014 р.•
«Слово про похід Ігорів» — це героїчна поема кінця XII століття, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Цей твір присвячений походу дружини князя Ігоря на половців і є унікальним зразком давньоруської літератури, що поєднує в собі епічні та ліричні елементи.
Основні характеристики твору
Автор: невідомий український поет з тих часів, можливо лицар, що був у Ігоревій дружині.
Рік написання: XII століття (1187р.)
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — повість, літописна повість).
Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185 р.
Ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти зовнішніх ворогів.
Основна думка: тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності.
Напрям: орнаменталізм
Головні герої
- князь Ігор,
- Святослав Ольгович — небіж Ігора, князь рильський
- Всеволод Святославович — брат Ігора, князь курський та трубецький;
- Ярославна (дружина Ігоря);
- половці Овлур, Гзак і Кончак.
- Руська земля — є центральним образом твору
Сюжет твору
Похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Ігоря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.
Композиція твору
- Експозиція: підготовка Ігоря з дружиною князів до військового походу, зловісні знаки.
- Зав'язка: бій з половцями.
- Кульмінація: поразка руської дружини; Ігор потрапив у полон. Всеволод загинув під час бою
- Розв'язка: втеча Ігоря з половецької неволі.
Особливістю композиції є недотримання хронологічної послідовності розповіді, великі описи природи, авторські роздуми.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про реальну історичну подію: похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р. Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів. Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов'янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. великий князь київський Святослав з допомогою ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Ідейно-художній аналіз
Як тільки до Ігоря долучився брат Буй-Тур Всеволод зі своїми хоробрими воїнами, тоді рушили вони в степи. Та на небі показалися зловісні знаки, що їх поет уважає за ворожбу нещастя. Сонце притьмилося, звіялася буря, військо почало непокоїтись. Але Ігор став перед військом і гукнув голосно:
— Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором! Ходім аж до Дону, щоб шолом води з нього зачерпнути, або копіє (спис) зломити і вмерти.
І рушили далі. Вдосвіта стали над річкою Каялою, що впадає до Озівського моря (тепер ця річка зветься Калміжа) вишикувалися в ряди й загородили степ червоними щитами, наче муром.
Це було в п'ятницю рано. Кончак і Іза, половецькі хани, виступили зі своїм військом, і почалася страшна битва. Першого дня наші князі побили половців, забрали в них багато майна й хоругв, що їх воїни кинули до ніг хороброму Ігореві Святославовичеві.
Настала ніч, і здавалося, що половці вже повтікали. Але досвіта в суботу вони знову кинулися в битву й билися розпачливо. Списи ломилися, мечі щербилися, дудніла земля над Каялою, бо з-над Дону й Донця йшли з войовничими вигуками нові сили половців своїм на поміч. Билися знову цілу суботу, і знову битва була невирішеною.
А в неділю рано зійшлися знову, та вже не було сили у хоробрих лицарів. До полудня майже всі погинули, а князів узяли половецькі хани в неволю. Взяли Ігоря, і Всеволода, і Володимира, і Святослава.
Поет каже, що від того посумніла вся українська земля, а київський князь Святослав мав тої ночі страшний сон, який віщував йому, що його сили (себто поддані йому князі) Ігорі і Всеволод у велику біду потрапили. А як дійшла до Києва страшна звістка про битву над Каялою, то заплакалася Україна й заридала Ігорева дружина, княгиня Ярославна у Путивлі. Поет закликає всіх українських князів, щоб пішли помститися за Ігоря, бо половці й до них незабаром доберуться. І справді, відразу після тієї трагічної битви. Половці знову кинулися на Україну і спустошили її аж по сам Київ.
Та князь Ігор не довго був у половецькій неволі. Йому пощастило познайомитися з половчином Овлуром, і той допоміг князеві втекти з неволі на Україну.
Невідомий поет описує його втечу і те, як половці пустилися рано за ним у погоню, але не здогнали. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна. І два роки пізніше визволилися з неволі й інші князі та повернулися додому.
А половці вже й не нападали, бо були дуже ослаблені тою битвою, а з Азії загрозу становив їм інший народ монгольського походження — татари, що потім розбили їх зовсім, і самі почали знищувати Україну.