Сонет Шекспіра 147 українською: текст та аналіз

Моя любов - гарячка; день при дні
Вона лише наснажує хворобу,
Розпалює жадання маревні,
Бажаючи звести мене до гробу;

Лікує розум мій мою любов,
Та доктор той вже в мене не буває,
Бо тих його суворих настанов
Я не хотів триматись, я - в одчаї;

Бажання - смерть, але не збутись їй,
Бо ліки не дають мені сконати;
Шаленець, я зробився сам не свій
Од правди, що її не хочу знати;

Я вірив: ти і чиста і ясна,
Ти ж - наче пекло, наче ніч, страшна.

Центральною метафорою сонета є порівняння любові з гарячкою - хворобою, що поступово знищує організм. Ліричний герой описує своє кохання як стан, що лише погіршується з кожним днем, приносячи йому страждання.

Розум у творі предстає як лікар, який намагається вилікувати любовну хворобу, але безрезультатно. Ліричний герой відмовляється дотримуватися «суворих настанов» розуму, що призводить до його втрати - «доктор той вже в мене не буває».

Сонет демонструє глибокий конфлікт між розумом та почуттями. Ліричний герой усвідомлює руйнівну силу своєї пристрасті, але не в змозі протистояти їй. Він називає своє бажання смертю, але навіть це не допомагає йому звільнитися від хвороби.

Останні рядки сонета є найбільш драматичними: герой зізнається, що він «шаленець», який відмовляється бачити правду про кохану. Це свідчить про повну втрату критичного сприйняття та повну залежність від деструктивної пристрасті.

Фінальні рядки сонета містять гостру контрастність: герой вірив, що кохана «чиста і ясна», але насправді вона «наче пекло, наче ніч, страшна». Це розкриття є нетрадиційним для любовної лірики, оскільки показує не лише зовнішні недоліки коханої, але й її моральну темряву.

Такий підхід робить сонет унікальним серед любовних віршів Шекспіра, демонструючи, що поет не боявся показувати темну сторону кохання та його руйнівну силу.