«Тигролови» образ України в романі Івана Багряного
27 січня 2025 р.•
У творі Багряного Україна постає перед читачем у трьох різних образах, кожен з яких відображає різні аспекти долі українського народу. Ці образи створюють повну картину трагедії нації, яка переживає найважчі випробування в своїй історії.
Перший образ: Справжня Україна зі спогадів
Одна постає зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов'ями, зозулями, з веселими хлоп'ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками.
Це ідеалізований образ рідної землі, який живе в пам'яті героя як світле спогад про щасливе дитинство та юність. Ця Україна символізує втрачену невинність та щастя, які були знищені жорстокістю тоталітарного режиму.
Щоправда, тепер уже «садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами об поєні, і небо ясне людям потемніло…» — так описує автор зміни, які зазнала рідна земля під владою окупантів.
Другий образ: Поселенська Україна
Друга Україна — поселенська — та, де живуть Сірки, про яку розповідає Наталчина мати: «Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка…»
Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя — одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази. Вперше вона постає перед очима Григорія «… в очіпку і в рясній, стародавній спідниці», а «голос у неї такий…, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси».
Вона працьовита, любляча, турботлива. У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за гарним українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям.
Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків. Цей образ показує, як українці зберігають свою ідентичність навіть у вигнанні.
Третій образ: Розчавлена Україна в'язнів
І ще одна Україна постає перед читачем «ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді… розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна! ..»
Вона постає в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані — дочок розкуркулених батьків, що «рятують життя ціною краси і молодості».
Вона постає перед очима Григорія в поїзді «Владивосток — Москва»: «Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським…»
Ба, тими діалектами творив весь цей «експрес», і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах — поза геттю.
І МІБ цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без «стерна і вітрил».
Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про «місто каторги», в якому заживо ховають український народ.
Символічне значення образів
Ці три образи України в романі «Тигролови» символізують різні етапи життя українського народу: від щасливого минулого через вигнання до поневолення.
Перший образ — це ідеал, до якого прагне повернутися народ. Другий — це спроба зберегти національну ідентичність в умовах вигнання. Третій — це жорстока реальність поневолення та знищення.
Через ці образи Багряний показує трагедію цілої нації, яка втратила свою землю, але не втратила душу. Україна в романі — це не просто географічна територія, а духовна сутність, яка живе в серцях українців незалежно від того, де вони знаходяться.
Ці образи також відображають надію на відродження: навіть у найважчі моменти українці зберігають свою мову, традиції та пам'ять про рідну землю.