«Вільшаний король» Йоганна Гете: текст балади

Хто їде в негоду тим лісом густим?
То батько, спізнившись, і хлопець із ним.
Обнявши малого, в руках він держить,
Його пригортає, його він пестить.

– Чом личко сховав ти, мій синку малий?
– Ой тату? Чи бачиш? – Он цар лісовий:
У довгій кереї, в короні... дивись!
– То, синку, тумани навкруг простяглись.

"Мій хлопчику любий, до мене сюди
На луки зелені ти гратись іди;
В моєї матусі є пишні квітки,
Гаптовані злотом тобі сорочки."

– Ой тату, він кличе на луки рясні,
І квіти, і злото дає він мені.
– Нема там нічого, мій синочку. Цить!
То вітер між листям сухим шелестить.

"До мене, мій хлопче, в дібровах густих
Дочок уродливих побачиш моїх,
Вестимуть тано, вестимуть в тіні,
І будуть колисати тебе у сні."

– Батьку мій! Батьку мій! Туди погляди!
Там дівчата цара лісного дивись!
Вони так прекрасні – ти бачиш чи ні?
– Я бачу, мій хлопче, верби в тім гаю.

"Я люблю тебе, малий, постать твоя мила,
А не схочеш, то силою візьму тебе я!"
– Ой тату! Ой тату! Схопив він мене!
Як мучить мене цар той! Боже моє!

Жах батька проймає, він гонить коня,
Обнявши дитину, що стогне й кона.
Насилу домчався – і в нього в руках
Дитя холодніє в передсмертних муках.

Хто пізно так мчить у час нічний?
То їде батько, з ним син малий.
Чогось боїться і мерзне син –
Малого тулить і гріє він.

"Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?"
– Король вільшаний он там стоїть!
Він у короні, хвостатий пан! –
"То, сину, вранішній туман!"

– "Любе дитя, до мене мерщій!
Будемо гратись в оселі моїй,
Квіти прекрасні знайду тобі я,
У злото матуся одягне моя".

– Мій тату, мій тату, яке страшне!
Як надить вільшаний король мене! –
"Годі, маля, заспокойся, маля!
То вітер колише в гаю гілля!"

– "Хлопчику любий, іди ж до нас!
Дочки мої у танку в цей час,
Дочки мої тебе вийдуть стрічать,
Вітати, співати, тебе колихать!"

– Мій тату, мій тату, туди подивись!
Он королівни вільшані зійшлись! –
"Не бійся, мій синку! Повір мені:
То верби сивіють у далині!"

– "Мені, хлопче, люба краса твоя!
З неволі чи з волі візьму тебе я!"
– Мій тату, мій тату, він нас догнав!
Ой, як болюче мене він обняв! –

Батькові страшно, батько спішить,
В руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,
В руках його мертвий лежав його син.

Хто їде під вітер нічною добою?
Синка на сідельці везе під полою,
Коня острогами раз по раз торкає,
Дитину до себе в тепло пригортає.

"Чого се ти, синку, очиці ховаєш?" –
"Вільшаний цар, тату, хіба не вбачаєш?
В короні вітластій, кудлатий, патлатий,
Сягає рукою, мов хоче піймати".

"Коханий мій хлоню, ходімо зо мно,
Гулятимем гарно-прегарно з тобою,
Квітками в нас пишно лука процвітає,
Парчею матуся мене зодягає".

"Хіба твоє вухо, татуню не чує,
Що цар той вільшаний зо мною жартує?" –
"Спокойся, дитино; нічого немає,
Се вітер у листі сухім завиває!"

"Вродливий мій хлоню! Ходімо зо мною,
Царівни гуляти там будуть з тобою, –
З тобою гуляти, вночі танцювати,
На вітті гойдати, коточка співати".

"Хіба ти не бачив, татуню, вільхівен,
Танців і гойдання маленьких царівен?" –
"Я бачу, мій синку, в гаю на майдані
Колишуться вільхи в густому тумані".

"Люблю тебе, хлоню, за личко принадне,
Не хочеш по волі, – неволя притягне!" –
"Татуню, татуню! Мене він хапає!
Вільшаний цар душу мою пориває!.."

Щомога став батько коня з ляку гнати,
Маленька дитина – стогнати-конати,
В домівці не радість його зустрічала,
Дитина мовчала, дитина сконала.