«Є тисячі доріг»: аналіз вірша Василя Симоненка
29 липня 2024 р.•
Вірш Василя Симоненка «Є тисячі доріг» є глибоким філософським твором про життєвий вибір та патріотичні почуття. Написаний у 1963 році, за два місяці до смерті поета, він розкриває його творчий шлях та життєві переконання. Аналіз цього вірша допомагає зрозуміти його тему, ідею, жанр, художні засоби та символічне значення для вивчення в 8 класі.
«Є тисячі доріг» Симоненко аналіз (паспорт твору)
Автор – Василь Симоненко
Рік написання – 1963
Рід – лірика
Вид лірики – філософська
Жанр – вірш
Тема: життєвий вибір людини
Ідея: у кожного своє призначення i свій вибір — яку дорогу обрати
Основна думка: робити правильний вибір
Провідний мотив – патріотизм, любов до рідної землі, моральна стійкість перед труднощами
Художні засоби вірша «Є тисячі доріг»
- Епітети – вузьких стежинок, убоге рідне поле, ниву батьківську
- Анафора (єдинопочаток) – і, і, і; бо, бо, бо
- Риторичний оклик (нива це – моя!)
- Гіпербола (тисячі доріг, мільйон стежинок)
- Метафора – урожай не жде, ледачого серпа
- Повтори – «Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок»
Символіка та філософський зміст
У вірші «Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок», який поет написав усього за два місяці до своєї смерті, він розкриває свій пройдений творчий шлях. Як і ліричному герою, Василю Симоненку видалося «малий зажинок почать на ниві нерясній…». Проте була можливість вибратися з такої халепи: піти у найми до сусідів або взути «холуйські постоли». Але це б означало зрадити свою ниву, відцуратися від рідного народу, «забуть убоге рідне поле».
Батьківська нива у вірші уособлює рідну країну. Але цього аж ніяк не міг припуститися поет — вірний син своєї землі. І ніякі погрози, ніякі випробування не могли змінити його намірів, його життєвих переконань.
Вірш Симоненка побудований у формі внутрішнього монологу ліричного героя, який розмірковує над своїм життям та майбутнім. Герой опиняється перед вибором: залишитися працювати на бідній рідній землі або шукати кращої долі деінде. Він розуміє, що працювати на рідній землі важко і невдячно, проте інший шлях для нього неприйнятний, оскільки він не може забути свої корені.
Вірш «Є тисячі доріг» Василя Симоненка
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
І що мені робить, коли малий зажинок
Судилося почать на ниві нерясній?
Чи викинути серп і йти байдикувати,
Чи долю проклясти за лютий недорід
І до сусід пристать наймитувати
За пару постолів і шкварку на обід?
Коли б я міг забуть убоге рідне поле,
За шмат цієї землі мені б усе дали…
До того ж і стерня ніколи ніг не коле
Тим, хто взува холуйські постоли.
Та мушу я іти на рідне поле босим,
І мучити себе й ледачого серпа,
І падати з утоми на покоси,
І спать, обнявши власного снопа.
Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
І що мені робить, коли малий зажинок
Судилося почать на ниві нерясній?
Чи викинути серп і йти байдикувати,
Чи долю проклясти за лютий недорід
І до сусід пристать наймитувати
За пару постолів і шкварку на обід?
Коли б я міг забуть убоге рідне поле,
За шмат цієї землі мені б усе дали…
До того ж і стерня ніколи ніг не коле
Тим, хто взува холуйські постоли.
Та мушу я іти на рідне поле босим,
І мучити себе й ледачого серпа,
І падати з утоми на покоси,
І спать, обнявши власного снопа.
Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене ніде,
Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
Мене на ниву батьківську веде…