«Євгеній Онєгін»: цитатна характеристика Тетяни
17 вересня 2025 р.•
Тетяна Ларіна — головна героїня роману «Євгеній Онєгін», образ якої Пушкін розкриває через систему цитат, що характеризують її зовнішність, характер, духовний світ та еволюцію протягом твору.
Зовнішність та перше враження
Пушкін не наділяє Тетяну яскравою красою, підкреслюючи її внутрішню привабливість:
«Итак, она звалась Татьяной.
Ни красотой сестры своей,
Ни свежестью ее румяной
Не привлекла б она очей».
Ни красотой сестры своей,
Ни свежестью ее румяной
Не привлекла б она очей».
Проте автор відзначає особливу чарівність героїні: «Но в ней все было тихо, просто,
Она казалась верный снимок
Du comme il faut».
Она казалась верный снимок
Du comme il faut».
Ця зовнішня простота відображає внутрішню гармонію Тетяни, її природність і щирість.
Характер та вдача
Пушкін підкреслює інтровертний характер Тетяни, її схильність до самотності та роздумів:
«Дика, печальна, молчаливая,
Как лань лесная боязливая,
Она в семье своей родной
Казалась девочкой чужой».
Как лань лесная боязливая,
Она в семье своей родной
Казалась девочкой чужой».
Любов до читання формує її духовний світ: «Ей рано нравились романы;
Они ей заменяли все».
Они ей заменяли все».
Тетяна живе в світі книжкових образів, що робить її романтичною мрійницею, але водночас готує до глибоких почуттів.
Стосунки з природою
Тетяна органічно пов'язана з природою, що підкреслює її природність і щирість:
«Она любила на балконе
Предупреждать зари восход,
Когда на западном небосклоне
Звезд исчезает хоровод».
Предупреждать зари восход,
Когда на западном небосклоне
Звезд исчезает хоровод».
Природа для Тетяни — джерело натхнення та духовної сили: «И в сумрак липовых аллей,
Всегда мечтательна Татьяна
Была задумчива и грустна».
Всегда мечтательна Татьяна
Была задумчива и грустна».
Ця близькість до природи протиставляє Тетяну штучному світу столичного суспільства.
Кохання до Онєгіна
Пушкін показує силу та щирість почуття Тетяни через її лист до Онєгіна:
«Я к вам пишу — чего же боле?
Что я могу еще сказать?
Теперь, я знаю, в вашей воле
Меня презреньем наказать».
Что я могу еще сказать?
Теперь, я знаю, в вашей воле
Меня презреньем наказать».
Відвага освідчення характеризує Тетяну як сильну натуру: «Но вы, к моей несчастной доле
Хоть каплю жалости храня,
Вы не оставите меня».
Хоть каплю жалости храня,
Вы не оставите меня».
Її кохання не егоїстичне — вона готова на страждання заради коханої людини.
Моральна стійкість
У фінальній сцені Тетяна проявляє моральну силу, відмовляючись від особистого щастя заради обов'язку:
«Я вас люблю (к чему лукавить?),
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна».
Но я другому отдана;
Я буду век ему верна».
Ця відмова свідчить про високі моральні принципи героїні, її вірність даному слову та почуттю обов'язку.
Пушкін показує, що Тетяна зросла духовно, навчилася керувати своїми почуттями.
Еволюція образу
Пушкін показує духовне зростання Тетяни від наївної дівчини до мудрої жінки:
Спочатку: «Татьяна (русская душою,
Сама не зная почему)
С ее холодною красою
Любила русскую зиму».
Сама не зная почему)
С ее холодною красою
Любила русскую зиму».
У фіналі: «И здесь героиню моею,
С ее красою величавой,
Стою и вижу пред собою».
С ее красою величавой,
Стою и вижу пред собою».
Ця еволюція показує можливості духовного розвитку через випробування і страждання.
Авторська оцінка
Пушкін виявляє особливу симпатію до Тетяни, називаючи її «мій верный идеал»:
«Простите мне: я так люблю
Татьяну милую мою!»
Татьяну милую мою!»
Автор підкреслює національний характер героїні: «Татьяна, русская душою».
Через образ Тетяни Пушкін виражає свої уявлення про ідеальну російську жінку.
Символічне значення образу
Тетяна символізує Росію в її найкращих проявах — щиру, природну, здатну на глибокі почуття і високі моральні вчинки:
«В ней сердце будущих времен
Уж было полно ожиданий».
Уж было полно ожиданий».
Її образ втілює національний ідеал жіночності, що поєднує силу характеру з ніжністю почуттів.
Тетяна — носій найкращих рис російського національного характеру: щирості, глибини, моральної стійкості.