Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів «Четвер» та «Відрижка» (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У «Четверзі» були опубліковані цикл оповідань «Остання війна» та поетичний цикл «Десять віршів про Батьківщину».Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції «Четверга», Іздрик починає активно займатися малярством (1990—1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: «Провінційний додаток № 2» (1991), «Пасаж-1» (1992), «s-об'єкт» (1993), бієнале «Імпреза» (1993), «Дні сучасного мистецтва у Львові» (1994), «Повернення в Калуш» (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю.Андруховича «Екзотичні птахи і рослини») і журналів. Проводить персональні виставки — «Kchenkitsch» (1990, Ів.-Франківськ), «Колекція» (1993, Ів.-Франківськ, Львів, Чернігів), «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія». У 2017 році книгу «Папіроси» випустили білоруською мовою у вигляді музичного альбому. Він являє собою запис живої імпровізації тріо з Мінська Buben Naruszewicz Baisan з виступу в Музеї Азгура. Перекладена версія збірки отримала назву «Пятка беларуская». За переклад віршів Іздрика взявся білоруський поет Алесь Плотка.
Книги автора (4)
Іздрик Юрій - Вірші Автора
- ми крапельки ртуті на рівному полі на сірій безмірній пустій площині рухливі прудкі досконалі і голі котитись навчились а жити – ще ніщенячі забави щоночі щоднини тваринна захланність звірячий запал хоч крапелька кожна – це майже людина і світло тремтливе відлите в металале проступають пророцтва забуті і стеляться світом зневіра і страх а ми розтікаємось краплями ртуті по мінних.. по мінних.. по мінних полях
- а знаєш буде ще спокій хоч в це вже не надто віриться і – правда – буде ще біль хоч цього вже явно задосить і ночі будуть і дні і море всілякої лірики й можливість піти світ за очі не зловживаючи досвідома ще – похідні від опію попіл нейронів синапсів залишмо для світу копії – големів і аватарів нам би хоч трохи спокою як всеблагої милості нам би хоч трохи утопії тихої і безкарноїа знаєш – будемо ми коли вже нічого не лишиться у нас період піврозпаду – суттєво більший ніж в стронцію ми аргонавти пітьми світ наш ще тільки пишеться ми починаємось островом ми повернемося сонцем
- є час коли камінь наріжний зброя і час коли камінь – тіло і хліб є час коли світ починають двоє і час коли двох розділяє світє час коли небо утримує воду і час коли гине в воді родовід є час коли світло іде зі сходу і час коли темрява сходить на східє час коли морок ховає минуле і час де майбутнє – суцільна пітьма є час коли миті свистять ніби кулі і час де ніякого часу немає час для молитви й благої довіри і час де прокляття засліплює зір є час поклоніння останньому звіру і час коли віри лякається звірусе що триває – триває у часі а все що стається залежить від нас буття – тільки шанс на любов і на щастя лови і живи поки маєш ще час
- а знаєш буде ще спокій хоч в це вже не надто віриться і – правда – буде ще біль хоч цього вже явно задосить і ночі будуть і дні і море всілякої лірики й можливість піти світ за очі не зловживаючи досвідома ще – похідні від опію попіл нейронів синапсів залишмо для світу копії – големів і аватарів нам би хоч трохи спокою як всеблагої милості нам би хоч трохи утопії тихої і безкарноїа знаєш – будемо ми коли вже нічого не лишиться у нас період піврозпаду – суттєво більший ніж в стронцію ми аргонавти пітьми світ наш ще тільки пишеться ми починаємось островом ми повернемося сонцем
- збережи в собі те що ніяк не вдається назвати збережи в собі все що існує як чиста можливість імена вигорають зникають і назви і дати розсипається все що здавалось міцним і важливимзбережи в собі вірність на вістрі холодної зради і густі переливи кольорів на райдузі ока збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах і свій дар проростати у мене корінням глибокимхай там чим обернеться цей світ невловимий мов майя хай яка не чекає нас пустка поразка чи згуба збережи в собі те що здається цілком нереальним збережи це ніщо і воно вбереже тебе люба
- все що у тебе є все воно може боліти те чого в тебе немає боліти не буде тож позбувайся добра допоки ще літо і не ховайся від зла бо воно повсюдиі не звертай із дороги якої не видно і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок краще обходити збоку все необхідне краще не підбирати з дороги піщинок«свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать «хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш пік параної – біг у мішках на милицяхволя й бажання – проекції термодинаміки смерть і життя – лиш питання сухої статистики годі шукати на небі підказок і натяків годі пройти вздовж межі уникаючи ризиківвсе що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти все що вже втратив – не станеться навіть журбою є тільки простір і час – і обидва вони відкриті є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою
- ніч така місячна виють тінейджери плачуть коти божеволіють пси ниє душа десь в куточку за ребрами від передозу красиніч така місячна зоряна ясная око пітьми просто в вікна глядить око пітьми невимовно прекрасне в барвах свинцю і слюдиніч така місячна зоряна ясная видно хоч голки збирай зоряні війни здаються невчасними вчасним здається рай
- секунди не мають виміру це тільки удари серця у думки немає вибору – це тільки проекція смерті у слова немає запаху а є тільки колір і смак ти можеш мені сказати чому це насправді так? ти можеш мені повірити – на дотик а не на слово? ти знаєш якою мірою й до чого ми вже готові? зумієш прийти і вижити? захочеш знайти і взяти? я духів усіх своїх вижену з прокуреної кімнати я викрою викраду виборю для тебе добу безкраю секунди не мають вибору секунди – вони минають
- ці двоє напевно якісь ненормальні кажуть про нас на небі без даху без страху без клятви без спальні без всього, що іншим требаблукають в пітьмі і пливуть проти плину все насамоті й поодинці хіба так людина шукає людину? хіба чоловік це і жінка? хіба вони знають хіба вони вміють? на що сподівається кожен?а ми собі мовчки дійшли аж до краю і пекло на рай перекроюєм ми знаємо те, що ніхто більш не знає: ми є ми вже разом нас двоє
- жовтаве світло астрономів місяця досліджує поверхню наших спин ми не спимо ми дихаємо й світимось а ніч у червні – всього шість годинми не спимо – ми лежимо без руху нас упокорив пульс на двох один а час кульгає аритмічно й глухо бо ніч у червні – тільки шість годинбо літо в червні пещене й примхливе причин і скутків каламутить плин одне за одним йдуть посухи й зливи як ніч за днем і все – за шість годинздавалося б – лови свою удачу тасуй колоду з наслідків й причин та наш протест недвижний і лежачий бо ніч у червні всього шість година за вікном – вільготність субтропічна пахтить бензин палахкотить жасмин ми безрухом затримуємо вічність: любов у червні – тільки шість годин
- коли за тобою скучаю чорно повискуючи мов гієна зневіра і сум мої непереборні і всетаки це офігенноколи на опучках знервованих пальців задавнена ніжність не гасне і з цим засинаю і буджуся вранці це як не крути класноі навіть коли самота пожиттєва кидає у розпачі весла я вірю – мене ти надкусиш мов єва і це буде просто чудеснота як би не склалось і що б там не сталось одне неможливо забути: як були в саду ми і як посміхались і як це насправді круто
- ниті між нами тонкі й невидимі прірва між нами глибока і темна довго долали ми хащі задимлені аж зрозуміли що це даремно довго в’язали мости ліанні аж дов’язали драбину в небо аж зрозуміли в своїй нірвані небо вже зайве його не треба небу давно вже час помирати нам вже давно – починати жити канатохідці ми і акробати і спайдермени невидимих нитей