секунди не мають виміру –
це тільки удари серця
у думки немає вибору –
це тільки проекція смерті
у слова немає запаху
а є тільки колір і смак
ти можеш мені сказати
чому це насправді так?
ти можеш мені повірити –
на дотик а не на слово?
ти знаєш якою мірою
й до чого ми вже готові?
зумієш прийти і вижити?
захочеш знайти і взяти?
я духів усіх своїх вижену
з прокуреної кімнати
я викрою викраду виборю
для тебе добу безкраю
секунди не мають вибору
секунди – вони минають
Головна/Автори/Юрій Іздрик/секунди не мають виміру це тільки удари серця у думки немає вибору – це тільки проекція смерті у слова немає запаху а є тільки колір і смак ти можеш мені сказати чому це насправді так? ти можеш мені повірити – на дотик а не на слово? ти знаєш якою мірою й до чого ми вже готові? зумієш прийти і вижити? захочеш знайти і взяти? я духів усіх своїх вижену з прокуреної кімнати я викрою викраду виборю для тебе добу безкраю секунди не мають вибору секунди – вони минають
секунди не мають виміру це тільки удари серця у думки немає вибору – це тільки проекція смерті у слова немає запаху а є тільки колір і смак ти можеш мені сказати чому це насправді так? ти можеш мені повірити – на дотик а не на слово? ти знаєш якою мірою й до чого ми вже готові? зумієш прийти і вижити? захочеш знайти і взяти? я духів усіх своїх вижену з прокуреної кімнати я викрою викраду виборю для тебе добу безкраю секунди не мають вибору секунди – вони минають
Читайте також
- ми крапельки ртуті на рівному полі на сірій безмірній пустій площині рухливі прудкі досконалі і голі котитись навчились а жити – ще ніщенячі забави щоночі щоднини тваринна захланність звірячий запал хоч крапелька кожна – це майже людина і світло тремтливе відлите в металале проступають пророцтва забуті і стеляться світом зневіра і страх а ми розтікаємось краплями ртуті по мінних.. по мінних.. по мінних полях
- а знаєш буде ще спокій хоч в це вже не надто віриться і – правда – буде ще біль хоч цього вже явно задосить і ночі будуть і дні і море всілякої лірики й можливість піти світ за очі не зловживаючи досвідома ще – похідні від опію попіл нейронів синапсів залишмо для світу копії – големів і аватарів нам би хоч трохи спокою як всеблагої милості нам би хоч трохи утопії тихої і безкарноїа знаєш – будемо ми коли вже нічого не лишиться у нас період піврозпаду – суттєво більший ніж в стронцію ми аргонавти пітьми світ наш ще тільки пишеться ми починаємось островом ми повернемося сонцем
- є час коли камінь наріжний зброя і час коли камінь – тіло і хліб є час коли світ починають двоє і час коли двох розділяє світє час коли небо утримує воду і час коли гине в воді родовід є час коли світло іде зі сходу і час коли темрява сходить на східє час коли морок ховає минуле і час де майбутнє – суцільна пітьма є час коли миті свистять ніби кулі і час де ніякого часу немає час для молитви й благої довіри і час де прокляття засліплює зір є час поклоніння останньому звіру і час коли віри лякається звірусе що триває – триває у часі а все що стається залежить від нас буття – тільки шанс на любов і на щастя лови і живи поки маєш ще час
- а знаєш буде ще спокій хоч в це вже не надто віриться і – правда – буде ще біль хоч цього вже явно задосить і ночі будуть і дні і море всілякої лірики й можливість піти світ за очі не зловживаючи досвідома ще – похідні від опію попіл нейронів синапсів залишмо для світу копії – големів і аватарів нам би хоч трохи спокою як всеблагої милості нам би хоч трохи утопії тихої і безкарноїа знаєш – будемо ми коли вже нічого не лишиться у нас період піврозпаду – суттєво більший ніж в стронцію ми аргонавти пітьми світ наш ще тільки пишеться ми починаємось островом ми повернемося сонцем
- збережи в собі те що ніяк не вдається назвати збережи в собі все що існує як чиста можливість імена вигорають зникають і назви і дати розсипається все що здавалось міцним і важливимзбережи в собі вірність на вістрі холодної зради і густі переливи кольорів на райдузі ока збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах і свій дар проростати у мене корінням глибокимхай там чим обернеться цей світ невловимий мов майя хай яка не чекає нас пустка поразка чи згуба збережи в собі те що здається цілком нереальним збережи це ніщо і воно вбереже тебе люба
- все що у тебе є все воно може боліти те чого в тебе немає боліти не буде тож позбувайся добра допоки ще літо і не ховайся від зла бо воно повсюдиі не звертай із дороги якої не видно і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок краще обходити збоку все необхідне краще не підбирати з дороги піщинок«свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать «хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш пік параної – біг у мішках на милицяхволя й бажання – проекції термодинаміки смерть і життя – лиш питання сухої статистики годі шукати на небі підказок і натяків годі пройти вздовж межі уникаючи ризиківвсе що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти все що вже втратив – не станеться навіть журбою є тільки простір і час – і обидва вони відкриті є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою
- ніч така місячна виють тінейджери плачуть коти божеволіють пси ниє душа десь в куточку за ребрами від передозу красиніч така місячна зоряна ясная око пітьми просто в вікна глядить око пітьми невимовно прекрасне в барвах свинцю і слюдиніч така місячна зоряна ясная видно хоч голки збирай зоряні війни здаються невчасними вчасним здається рай
- ці двоє напевно якісь ненормальні кажуть про нас на небі без даху без страху без клятви без спальні без всього, що іншим требаблукають в пітьмі і пливуть проти плину все насамоті й поодинці хіба так людина шукає людину? хіба чоловік це і жінка? хіба вони знають хіба вони вміють? на що сподівається кожен?а ми собі мовчки дійшли аж до краю і пекло на рай перекроюєм ми знаємо те, що ніхто більш не знає: ми є ми вже разом нас двоє
- жовтаве світло астрономів місяця досліджує поверхню наших спин ми не спимо ми дихаємо й світимось а ніч у червні – всього шість годинми не спимо – ми лежимо без руху нас упокорив пульс на двох один а час кульгає аритмічно й глухо бо ніч у червні – тільки шість годинбо літо в червні пещене й примхливе причин і скутків каламутить плин одне за одним йдуть посухи й зливи як ніч за днем і все – за шість годинздавалося б – лови свою удачу тасуй колоду з наслідків й причин та наш протест недвижний і лежачий бо ніч у червні всього шість година за вікном – вільготність субтропічна пахтить бензин палахкотить жасмин ми безрухом затримуємо вічність: любов у червні – тільки шість годин
- коли за тобою скучаю чорно повискуючи мов гієна зневіра і сум мої непереборні і всетаки це офігенноколи на опучках знервованих пальців задавнена ніжність не гасне і з цим засинаю і буджуся вранці це як не крути класноі навіть коли самота пожиттєва кидає у розпачі весла я вірю – мене ти надкусиш мов єва і це буде просто чудеснота як би не склалось і що б там не сталось одне неможливо забути: як були в саду ми і як посміхались і як це насправді круто