Вірш «До матері» Павла Грабовського - емоційне звернення поета-в'язня до найріднішої людини. У ньому поєднано особистий біль, синівську любов та незламність духу перед обличчям несправедливості.
Паспорт твору
- Автор: Павло Грабовський
- Час написання: кінець XIX століття (період заслання)
- Рід літератури: лірика
- Жанр: ліричний вірш (послання)
- Вид лірики: громадянська (інтимно-громадянська)
Тема: звернення ліричного героя до матері, біль сина, який перебуває в неволі, та співчуття до материнського горя.
Ідея: утвердження сили материнської любові, віри в справедливість і духовну підтримку матері.
Основна думка: навіть у стражданнях і неволі людина знаходить силу в материнській любові й надії на правду. «Хай я в неволі конаю та плачу, - Важче незмірно тобі».
Ліричний герой: син, який перебуває в неволі й звертається до матері з болем і любов'ю.
Настрій твору: сумний, тривожний, сповнений туги та надії.
Образи-символи
- Мама-голубка - символ ніжності, чистоти та беззахисності перед горем.
- Ясна зірка - символ надії та дороговказу в темряві неволі.
- Слуги мряки, злодіяки - уособлення імперської влади, катів та несправедливості.
Художні засоби
- Епітети: «людського неправого суду», «ясна зірко», «славне диво».
- Метафори: «болі зі споду душі піднялися», «пророк в них душі розбудив».
- Звертання: «Мамо-голубко!», «ясна зірко».
- Повтори (анафора): «Мамо-голубко!»
- Риторичні оклики: «Мамо-голубко! Прийди подивися...»
Павло Грабовський «До матері»: текст
Мамо-голубко! Прийди подивися,
Сина від мук захисти!
Болі зі споду душі піднялися,
Що вже несила нести.
Сина від мук захисти!
Болі зі споду душі піднялися,
Що вже несила нести.
Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, -
Важче незмірно тобі.
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, -
Важче незмірно тобі.
Бачити більше тебе я не буду;
Не дорікай, а прости;
Та від людського неправого суду
Сина свого захисти!
Не дорікай, а прости;
Та від людського неправого суду
Сина свого захисти!
І поглянуть навіть гірко,
І вбачається мені,
Що крізь хмари, ясна зірко,
Сяєш ти у вишині.
І вбачається мені,
Що крізь хмари, ясна зірко,
Сяєш ти у вишині.
І сталось диво, славне з див:
Охаменулись слуги мряки;
Пророк в них душі розбудив, -
Додолу пали злодіяки.
Охаменулись слуги мряки;
Пророк в них душі розбудив, -
Додолу пали злодіяки.
Коментарі