Що таке антономазія?
20 квітня 2025 р.
Антономазія – один із найцікавіших стилістичних прийомів, що збагачує літературну мову, надає їй образності та експресивності. Цей троп знаходиться на перетині різних мовних явищ і пов'язаний з особливостями найменування осіб та предметів. У цій статті ми розглянемо сутність антономазії, її види, функції та особливості використання в українській літературі. Розуміння цього тропу дозволить глибше осягнути багатство художніх текстів та оцінити майстерність письменників, які вміло використовують його у своїй творчості.
Визначення та види антономазії
Антономазія (від грец. antonomasia – перейменування) – це троп, який полягає у заміні власної назви загальною або навпаки – загальної назви власною, а також у використанні власної назви як характеристики іншої особи.
Розрізняють кілька основних видів антономазії:
1. Вживання загальної назви замість власної імені: «Співець» (замість Гомер), «Кобзар» (замість Тарас Шевченко), «Каменяр» (замість Іван Франко).
2. Використання власного імені замість загальної назви: «Він справжній Отелло» (ревнивець), «Вона така Попелюшка» (працьовита дівчина), «справжній Дон Жуан» (спокусник).
3. Заміна імені особи описовим зворотом: «автор 'Енеїди'» (Іван Котляревський), «геній з Авіньйона» (Петрарка).
4. Використання промовистих імен, які характеризують персонажа: Голохвостий, Плюшкін, Скупердяга, Щирий.
Літературознавець Олександр Потебня зазначав, що антономазія «є своєрідним містком між власними і загальними назвами, показуючи умовність межі між ними».
Антономазія та суміжні тропи
Антономазія тісно пов'язана з іншими стилістичними засобами, зокрема з метафорою, метонімією та перифразом.
З метафорою антономазію поєднує перенесення ознак за подібністю: називаючи людину «Наполеоном», ми переносимо на неї властивості історичної особи – амбітність, владолюбство, талант стратега тощо.
З метонімією антономазію споріднює перенесення за суміжністю, особливо коли автора називають його твором: «читати Шевченка» (твори Шевченка).
З перифразом антономазія перегукується у випадках описового найменування особи: «Великий Кобзар» (Тарас Шевченко), «батько української повісті» (Григорій Квітка-Основ'яненко).
На відміну від евфемізмів, які пом'якшують висловлювання, антономазія часто надає йому більшої експресивності, виразності, іноді навіть гостроти.
Лінгвіст Юрій Карпенко зауважував: «Антономазія – це своєрідний місток між власними і загальними назвами, що демонструє невичерпні можливості мови у витворенні нових смислових відтінків та образів».
Функції антономазії в художньому тексті
Антономазія виконує в художніх текстах ряд важливих функцій:
1. Характеризувальна – дає оцінку особі через порівняння з іншою, відомою особою: «сучасний Прометей» (самовідданий герой).
2. Пізнавальна – допомагає глибше зрозуміти суть явища через його найменування: «Шерлок Голмс нашого часу» (про талановитого детектива).
3. Експресивна – надає висловлюванню емоційності, виразності: «Ви справжній Плюшкін!» (про надмірно скупу людину).
4. Евфемістична – пом'якшує висловлювання: «послідовник Остапа Бендера» (замість прямого «шахрай»).
5. Сатирична – створює комічний, іронічний ефект: «місцевий Наполеон» (про амбітного, але не дуже здібного керівника).
6. Текстотвірна – забезпечує зв'язність тексту, його цілісність.
7. Лаконізуюча – економить мовні засоби, дозволяючи одним словом передати цілий комплекс рис.
Літературознавець Наталя Слухай підкреслює: «Антономазія – це не просто стилістичний прийом, а й потужний засіб концептуалізації дійсності, який відображає особливості національного світосприйняття».
Антономазія в українській літературі
Українська література демонструє багаті традиції використання антономазії:
1. У фольклорі часто використовуються антономазії для характеристики персонажів: «Кривда» і «Правда» як імена персонажів у казках, «Доля» і «Недоля» в народних піснях.
2. Іван Котляревський у «Енеїді» використовує антономазію як засіб комічного: «Еней був парубок моторний / І хлопець хоть куди козак». Тут античний герой перейменований на козака, що створює сатиричний ефект.
3. Тарас Шевченко часто використовує антономазію для створення емоційного впливу: «Дніпро, брат мій» – річка персоніфікується і стає братом ліричного героя.
4. Іван Франко майстерно застосовує антономазію для характеристики персонажів: «Ви, Михайле, наш сільський Демосфен» – тут селянин порівнюється з давньогрецьким оратором.
5. Леся Українка використовує антономазію для створення символічних образів: «Той, що греблі рве» (замість чорт) у драмі «Лісова пісня».
6. Михайло Коцюбинський використовує антономазію як засіб психологічної характеристики: «Вона була його Музою» – коханка надихала героя на творчість.
7. Валер'ян Підмогильний створює промовисті імена-антономазії: прізвище головного героя роману «Місто» – Степан Радченко – містить натяк на його радісне, оптимістичне ставлення до життя на початку твору.
8. Ліна Костенко майстерно використовує антономазію для створення історичних паралелей: «Ми – вічні Трої, ми ідем крізь віки».
9. Сучасні українські письменники (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко) активно використовують антономазію як для характеристики персонажів, так і для гри з читачем, створення інтертекстуальних зв'язків.
Літературознавець Микола Ільницький зазначає: «В українській літературі антономазія часто набуває національного колориту, відображаючи особливості українського менталітету, системи цінностей, історичного досвіду».
Антономазія в сучасній культурі та мовленні
У сучасному світі антономазія вийшла за межі художньої літератури і активно використовується в різних сферах комунікації:
1. У журналістиці – для створення яскравих заголовків та привернення уваги читачів: «Український Мессі забив вирішальний гол» (про талановитого футболіста).
2. У рекламі – для надання товарам особливого статусу: «Rolls-Royce серед пилососів» (про високоякісний пилосос).
3. У політичному дискурсі – для характеристики політичних діячів: «новий Черчилль», «сучасний Вашингтон».
4. У повсякденному мовленні – як засіб експресії та оцінки: «Він справжній Цицерон» (про красномовну людину).
5. У соціальних мережах – як засіб створення мемів та інтернет-фольклору.
Цікаво, що з часом деякі антономазії стають настільки звичними, що втрачають образність і перетворюються на кліше. Наприклад, «хрещений батько мафії» (про впливового кримінального авторитета) після виходу однойменного фільму.
Мовознавець Олександр Пономарів зауважує: «Антономазія – живий, динамічний троп, який постійно оновлюється, відображаючи зміни в культурі, суспільстві, системі цінностей. Сьогодні з'являються нові антономазії, пов'язані з героями популярних фільмів, серіалів, комп'ютерних ігор, що свідчить про невичерпний потенціал цього тропу».