Горацій «До Мельпомени»: аналіз твору

Автор - Квінт Горацій Флакк (Італія)

Рік написання - приблизно 23 р. до нашої ери.

Літературний рід твору: лірика.

Жанр - ода

Ода - це вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими подіями, діяльністю історичних осіб

Тема - безсмертя мистецтва

Ідея - ствердження, що мистецтво вічне.

Основна думка - слава поета вічна, бо його вірші будуть жити в наступних поколіннях.

Провідний мотив - увічнення пам'яті поета в його творчому доробкові, який буде потрібен майбутнім поколінням.

Епітети: дощ уїдливий, гризький; в нестриманій сваволі; літ невпинний, святий Дельфійський гай та ін.

Порівняння: «Мій пам'ятник стоїть триваліший від міді»

Гіпербола: «Піднісся він чолом над царські піраміди»

У творі «До Мельпомени» образ пам'ятника є символом вічності поезії, що переживає матеріальні споруди та стає невразливим до часу.

Мельпомена - це муза трагедії. Але спочатку розумілася як муза пісні взагалі.

У вірші 16 рядків, він написаний малим асклепіадовим віршем.

У оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам'ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони - у пам'яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони - у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.

У вірші присутні автобіографічні відомості: «Я - славний з убогого» - Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: адже він був сином колишнього раба.

У вірші Горацій згадує про заслугу в галузі поетичного мистецтва. «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» - це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.

«До Мельпомени» незвичайний вірш, автор зводить пам'ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.

Поезія «До Мельпомени» Квінта Горація Флакка (65–8 до н.е.) - це його заклик до музи Мельпомени, яка у грецькій міфології була музою трагедії.

• Поет описує свій пам'ятник, який він вважає тривалішим за мідь та вищим за царські піраміди.
• Горацій наголошує на невразливості свого пам'ятника до руйнування, викликаного дощем, бурею або часом.
• Поет висловлює переконання, що його спадщина і слава будуть жити після його смерті, а його ім'я буде відомим і заслужить шану навіть у віддалених часах.
• Горацій вказує на свій внесок у культурну спадщину, зазначаючи, що він першим приніс на італійську землю грецьку музику.
• Поет закінчує зверненням до Мельпомени, музи трагедії, прохаючи її піднести свою лавру його чолу.