«Пісня про Роланда»: характеристика Ганелона

Поема змальовує Ганелона як надзвичайного красеня: «блискучі очі, гордий вид, широкі груди». Він належить до найближчого оточення Карла, пасинок Берти і вітчим Роланда, тому має політичну вагу та доступ до королівських рад.

Саме гордість і усвідомлення власної значущості роблять його вразливим. Номінований на посольство до Марсилія, Ганелон сприймає це як безжальну насмішку Роланда й починає шукати можливість відповісти образою на образу.

На раді у сарацинського еміра Ганелон малює Роланда як «чванливого співправителя» і переконує ворога вразити ар'єргард. Його аргументи базуються на особистій образі, адже герой не може пробачити пасинка, що нібито прирік його на смерть, відправивши в посольство.

Зрада стає можливою завдяки двом чинникам: прагненню особистої помсти та бажанню зберегти власні маєтності. Ганелон розуміє, що без Роланда слава Карла згасне, отже, удар по племіннику відчинить шлях до нового розподілу влади.

Водночас автор підкреслює: герой не є карикатурним негідником. Він хоробрий, прямий у словах і навіть готовий сам вирушити до Марсилія. Саме тому його падіння таке трагічне - чесноти перетворюються на зброю проти власного короля.

Після Ронсенвальського бою Карл вимагає справедливості. Суд баронів виносить вердикт, а бій Пінабеля з Т'єррі стає «божим судом», який остаточно доводить провину зрадника. Страта Ганелона нагадує, що особисті образи не можуть бути вищими за присягу сюзерену.

Образ Ганелона демонструє, як середньовічне суспільство оберігає ідею спільного блага, а його доля попереджає про наслідки гордині й родинних конфліктів.

• «Был Ганелон, которого дело - зрада…» - авторський вирок.
• «Он мало что не тріс зі злості-гніву» - реакція на сміх Роланда.
• «Коли мені дасть Бог звідтіль вернутись…» - обіцянка помсти, що стала реальністю.